Падіння
Листопаду остання пісня,
Слід зорі, що пронизує небо,
І падає вниз.
Не вистачить миті, щоб збулася доля.
Падає, падає листя,
Мочить одвічний дощ
Хутро його, кошеняти малого,
Що тихо скимить.
М`явкіт котиться геть,
Десь попід землю.
Згублені, скулені дні.
Ще трішки боротися їм
Із зимою прийдешньою,
Білим холодним оком місяця.
Погляд його крізь небо сталеве -
Лезо гостре, що гасить пожежі
В найглибших глибинах Всесвіту.
Припиняються битви, що не мають кінця,
А далі морозом укриється час -
Завмерлий крик.
О, як же кричить безмовно,
Гучніше аніж можливо.
Крик безупинний, бо не зупинений,
Тільки застиг надовго.
Надто довго.
