Хвора леді
Оминаючи черкаські озера, я направлявся до чергового магазину – четвертого та останнього у місті. Це були особливі крамниці, де продавали музичні інструменти та люстри. Химерне поєднання місцевої комерції.
Перед самісінькими дверима мене добряче облив брудом автомобіль. Реформована зима, навіть, не намагалася показати свій характер за допомогою морозів та хуртовин. Проте, нічого страшного, синоптики обіцяли видати сніг у квітні.
Видаливши бруд вологими серветками та натягнувши посмішку на скули, я зайшов до світу прекрасного. По серед магазину знаходилися синтезатори різних розмірів. Вони тихо припрошували купити їх та забиратися на край світу. Проте, сьогодні мене чекала інша мелодія.
Праворуч висіли гітари, зліва – скрипки, а у кутку – «зашарілий» контрабас. Не встигнувши оглянути асортимент чи мовити хоча б слово, наблизився консультант – жінка. Вона вирішила відразу брати на абордаж єдиного клієнта.
– Вітаю! Цікавлять губні гармошки?
На бейджі виднівся надпис – «Оленка» із креативно закрученою літерою «А». Дівчина була справжньою красуня із чорнявим волоссям та запальними зеленими очима. Вона, напевне, відчула мій інтерес до кишенькових гармоней і вирішила цим скористатися. Не дівчина, а професіонал – що тут гадати.
– Є українського, італійського, французького та, навіть, німецького виробництва. Вітчизняні брати не рекомендую, ржавіють на третій день, – продовжувала Олена. – Різних тональностей : до, ре, мі, фа…
– Нііііі, – перебивши дівчину, проспівав я.
Оленка затихла на секунду. Уважно оглянула моє обличчя, одяг, обувку та все інше, що у мене було на букву «О» і розпочала новий наступ.
– Флейти, труби? – запитала вона, а потім тихо прошепотіла по складах, – сак-со-фон?
– Привабливо, звісно, проте – ні. Я, навіть, не знаю куди засовувати труби і як дути.
Я вже сам хотів сказати мету візиту та Олена ніяк не могла заспокоїтися. Для неї це цікава гра.
Поглянувши на мої руки, пальці, пучки, вона посміхнулася. Можливо, навіть, десь глибоко у голові дорікнула собі, що відразу не поглянула на руки музиканта – саме вони є показниками майстерності.
– Вас цікавлять гітари?
– Так. У мене є декілька запитань щодо електроакустики «cord».
– Чудовий смак, – мовила Олена. – Шкода, що у нас їх немає.
– Та справа не в цьому…
– Я також так гадаю, – перебивши мене мовила Оленка.
Дівчина швидкими рухами дістала підвішену гітару і вручила її мені.
Я заграв мелодію, за яку у під’їздах дівчата могли віддатися гітаристу із срібним голоском. Звучання інструменту було чудовим та інструмент був не зручний.
– «Almeria» – це бюджетний інструмент.
– А є щось краще?
Оленка на мить задумалась, а потім трепетно дістала інший інструмент.
– Лишень грайте обережно!
Я змовчав. У мене в руках був шедевр кантори «Antonio Sanchez». На подібних гітарах грали на великих сценах.
Обережно провівши пальцями по струнах, я розпочав награвати не хитру мелодію, прислухаючись до медових звуків сріблястих струн. Звучання було дивовижне, воно пробивалось до потаємних куточків душі.
– Ну, подобається?
За мене відповіли очі. Інструмент був чудовий, як і більшість речей за фантастичні суми.
– Ви побачили гірше і краще, а тепер розповідайте детально – що Ви хочете придбати, – з посмішкою повернулася до свого Оленка. – Тільки щиро, за це ми робимо знижки.
Я зашарівся та опустив очі донизу. Навіть, не знав із чого почати, адже не очікував такого теплого прийому у звичайнісінькому магазині.
– Мені потрібний майстер, – повільно розпочав я. – У вас же ремонтують гітари? Так сталося, що у мене зламався гриф на гітарі «cord». Випадково, на дві частини.
Вираз обличчя Оленки відразу змінився на суровий. Мені здалося, що вона, навіть, позеленіла. Та то вже, мабуть, моє перебільшення. Одначе, подальших дій, я, навіть, не міг передбачити.
– Та ти знаєш скільки вартує «Antonio Sanchez»! – крикнула тендітна дівчина.
Я знизав плечима, а Олена відразу забрала у мене гітару. Круто! Сама дала, сама забрала та ще й винним зробила. Можливо, не потрібно було відразу говорити про халепу із грифом.
Як там не було, у магазин я прийшов не одружуватися, а до майстра.
– То ви мені дасте візитку фахівця чи його номер телефону?
Дівчина важко видихнула і дістала із столика папірець із номером.
– Запитуйте Максима. Якщо у гітари є надія – він її полагодить.
У мене було кілька запитань та все ж я вирішив не турбувати Оленку і дати їй спокій. Лишень на останок запитав:
– А гітару приносити до Вас у магазин?
– Якщо тільки майстер погодиться її чинити.
Я вийшов із магазину під холодним поглядом дівчини та дивними враженнями. Та все ж повернувся за кілька годин із зламаною леді.
с. Хацьки, Грудень 2017
.gif "{#}")