Леді Серця
Понад вечір айстри огортає темінь,
Сонце пригасає, збарвлює блакить.
Йде в дорогу лицар, хтозна, чи поверне.
Леді проводжає. Певно, їй болить.
Ці-бо “Леді Серця” – неймовірно сильні,
Стриманість в них перша із чеснот, мабуть.
Як помре їх лицар – не зронять сльозини,
Ощасливить – виду теж не подають.
Хтозна, як їй зараз. Дивиться за обрій;
Постать на дорозі – горда і пряма.
Ох вже ці походи! Вічно щось недобре.
Знов когось чекати їй коло вікна.
