Навіть пташка із неба хоче додому

з рубрики / циклу «Знову»

Заплямована мрія холодним доторком ночі...

Я чекала його, а зустріла тінь на вікні.

Через призму ілюзій дивляться втомлені очі,

Які вперто не хочуть лишитись у світі самі.

Тільки світло в зірках відбирає у мене втому,

А безмежна душа прориває останній фронт.

Навіть пташка із неба завжди хоче додому,

Навіть сонце високе любить свій горизонт.

Забувай мене, вічність, я буду чекати миті,

Більш, ніж світла і суму, більше своїх віршів.

Бо якщо я погасну в синій ясній блакиті,

То хіба на землі буде світло моїй душі?