12.01.2018 23:30
© Олександра
Навіть пташка із неба хоче додому
з рубрики / циклу «Знову»
Заплямована мрія холодним доторком ночі...
Я чекала його, а зустріла тінь на вікні.
Через призму ілюзій дивляться втомлені очі,
Які вперто не хочуть лишитись у світі самі.
Тільки світло в зірках відбирає у мене втому,
А безмежна душа прориває останній фронт.
Навіть пташка із неба завжди хоче додому,
Навіть сонце високе любить свій горизонт.
Забувай мене, вічність, я буду чекати миті,
Більш, ніж світла і суму, більше своїх віршів.
Бо якщо я погасну в синій ясній блакиті,
То хіба на землі буде світло моїй душі?