Справжній друг у моєму житті
(Мигель Сервантес)
Дуже часто говорять про те, що справжня дружба – це назавжди. Не вірю і, зрештою, не розумію такого популярного припущення. Адже з плином життя, враховуючи величезний спектр факторів впливу на свідомість людини, змінюється все: її думки, погляди, світосприйняття, життєві цінності. Змінюється і її оточення. Відповідно, якщо змінюєшся ти, одночасно міняється і твій друг; і, скоріше за все, ваші шляхи все таки розійдуться.
Звичайно, якщо розглядати саме справжню дружбу, то мова буде йти лише про найближчих нашому серцю людей, яких кожен з нас буде пам’ятати завжди, незважаючи на те, коли і як вони «зникли» з нашого життя.
Коли мені було чотири роки в мене була найкраща подруга Настя. Ми жили в сусідніх будинках, разом ходили у дитячий садок, пізніше в школу, на різні гуртки. Наші батьки близько товаришували, тому ми, крім буднів, часто проводили час разом і в різних спільних поїздках, і на сімейних святах тощо. Ми були разом практично завжди. Наша дружба тривала майже десять років. Перших сім вона була вірною, щирою, доброю. Наступних два повільно переростала в зрадливу, заздрісну і лицемірну. А в останній рік перетворилась на пекло. Зараз (майже сім років потому) ми лише вітаємось, злегка махнувши головою на протилежних сторонах вулиці, а в думках зринають спогади, як колись, дуже давно, ми гуляли разом навіть уві сні, міцно тримаючись за руки.
Коли мені було чотирнадцять в моєму житті випадково появився новий справжній друг – Влад. Він вчився у моїй школі, був на два роки старший. У нас були спільні друзі, інтереси, захоплення. Ми ніколи не сварились, абсолютно ніколи. Завжди підтримували один одного в різних, на той час, здавалось би, важких життєвих ситуаціях, і щиро тішилися в моменти радісних подій. Наші дружні відносини були надзвичайно відданими і теплими. Навколо всі захоплювалися ними. З кожним днем, годиною і хвилиною, ми зближувались. Через декілька місяців дружба переросла в щось більше. Разом ми були ще два роки. І знову все закінчилося пеклом. Зараз, згадуючи, з жалем розумію, що саме ці подальші «більші» стосунки зруйнували той фундамент, з якого вони зародились, зруйнували найкоротшу в моєму житті справжню дружбу.
Минуло ще п’ять років. Сьогодні я найближча подруга своїй другій половинці. Наша міцна дружба зароджувалась «з нуля», паралельно з любов’ю – поступово і впевнено, базуючись на повазі, розумінні та довірі. Зараз ми вже 4 роки разом і з великим щастям у душі плануємо наше майбутнє спільне життя. І хоч у мене на сьогоднішній день є декілька дуже близьких подруг, яким я довіряю, яких люблю і ціную, все таки мій найкращий друг – мій коханий…
І тепер, отак відверто проаналізувавши дружбу в контексті мого ще зовсім молодого життя, сміливо роблю висновки: справжньої самовідданої жіночої дружби не існує, вона завжди матиме якісь «але», бо жінки по природі своїй – конкурентки; суто дружби між жінкою та чоловіком також не буває, бо знову ж таки, так вже ми по своїй природі створені: рано чи пізно протилежні статі все одно притягнуться. Але, на мою думку, якщо дружба між цими протилежними статями виникає паралельно з коханням, то така дружба – найміцніша!
Львів, 30.04.2011
