Нездійсненна мрія
Сьогодні я знову бачила її… Вона йшла разом з своїм вірним інвалідним візочком і просто дихала на повні груди. На сонці було помітно срібло сльози, що блищала у очах… Запах вишневого цвіту хоч трохи п’янив думки. Біле вбрання весняних дерев чомусь нагадувало її недалеке минуле…
Ось вона, як біла лебідка мчить льодовим катом. Вона така ж ніжна, як весна. Гілочка цвіту у волоссі так вдало підкреслювала її дитячу невинність і ніжність. Вона впевнено себе почуває на ковзанах, бо з дитинства мріяла стати відомою фігуристкою. Взимку кожного дня ходила на замерзлий ставок, біля садку і вимальовувала візерунки своєї мрії улюбленими білими ковзанами, що подарував дідусь. А весною вона просто танцювала, щоб тіло не забувало рухів. І незмінна гілка цвіту у волоссі завжди допомагала їй…
А зараз вона щодня йде цією алейкою і сумує за своєю мрію. Як жаль що нещасний випадок навіки прикував її до візка і нещадно зжер її дитячу мрію… Вона давно проклинає його. Він сниться їй щоночі. Вона бачить його у насмішках перехожих, чує у розмовах за спиною… Від неї відвернувся світ, та найголовніше – відвернулась мрія…
Одного разу я знову побачила її серед вишневих вбрань… Вона була прекрасна. Як підстрілена лебідка вона невпевнено розучувала нові танцювальні рухи. Та вже не сама… Вона була з своїм новим партнером – інвалідним візочком. А у її волоссі як завжди була гілочка вишневого цвіту…
30.04
