Критика
Христя луснула дверима і шубовснула на диван.
- Знавці! Теж мені, знавці! Динаміка, метафора, рима… А те, що воно йде від серця, вже не рахується.
Вона була люта. «Мабуть, це завищена самооцінка або амбіції,» - думалось за хвилину.
І справді, чого так нервувати. Але ж нервувало! Ще й як! Підкидало і трусило. Знищили все без жалю. Усе, що плекала, ховала і, зрештою, насмілилась показати!
З очей бризнули сльози. А потім почалась справжня злива: дівчина ревіла в диванну подушечку, відриваючись тільки, аби захопити повітря.
І їй полегшало. Справді. Без розради інших. Стало ясно очам і думкам.
- Це ж тільки окрема точка зору. Точка… Що таке точка?
Христя раптом зрозуміла, що не варто сприймати це як точку Всесвіту – зірку або комету. Нехай це буде точка розміром з мікрон. Хіба така дрібота може знищити відбитки її серця, занотовані на папері. Хіба може справді допомогти і підказати? Ні, не хвалити, а саме підказати, додати зрозумілості, чіткості. Така точка може влучити у крило. Справжня ж критика не те, щоб м’яка. Вона так благородно вихована, що скаже не образивши.
Дрогобич, 04.05.2011
