Мігель де Сервантес
переклад "СУДДЯ З РОЗІРВАННЯ ШЛЮБІВ"
Дійові особи:
С у д д я з розірвання шлюбів.
П и с а р.
П р о к у р а д о р.
С т а р и й.
М а р і а н а, його дружина.
С о л д а т.
Д о н н а Г й о м а р, його дружина.
П і д л і к а р.
Д о н н а А л ь д о н с а, його дружина.
К р ю ч н и к.
Два м у з и к а н т а.
Зала суду.
Входить суддя, писар і прокурадор; суддя сідає в крісло. Входять старий і Маріана.
М а р і а н а. (старому дуже голосно). Ну, ось, сеньйор суддя з розірвання шлюбів сів на своє суддівське крісло; ось тепер як захочу… захочу закрию справу, захочу в хід пущу. Та ні, вже тепер я хочу жити на волі, проживати безмитно-незалежно, як птах.
С т а р и й. Заради Бога, Маріана, не метушись ти так зі своєю справою! Говори тихіше, Богом прошу тебе. Дивися, адже ти сполохала всіх сусідів своїми криками; ось зараз сеньйор суддя перед тобою, ти і без гвалту можеш пояснити йому своє прохання.
С у д д я. Що у вас за спір, люди добрі?
М а р і а н а. Розлучення, сеньйор, розлучення, і знову розлучення, і ще тисячу раз розлучення!
С у д д я. З ким і чому, сеньйора?
М а р і а н а. З ким? З цим старим, котрий перед вами.
С у д д я. Чому?
М а р і а н а. Тому, що не можу я переносити його примхи, не можу постійно доглядати за його хворобами, котрих у нього безліч. Мене мої батьки виховували зовсім не в доглядальниці чи в сестри милосердя. Я гарний посаг принесла цьому кістяному скелету, котрий тільки життя моє згризає. Коли я виходила за нього заміж, так моє личко світилося, як дзеркало, а тепер воно наче суконка. Ваша милість, сеньйор суддя, розлучіть нас, коли ви не хочете, щоб я удавилась. Дивіться, дивіться, які борозни в мене на обличчі, – це все від сліз, котрі я кожний день проливаю, як тільки згадаю, що я заміжня за цим нещастям!
С у д д я. Не плачте, сеньйора! Приглушіть ваш голос и витріть сльози, я розсуджу вас по справедливості.
М а р і а н а. Дозвольте мені плакати, ваша милість; в цьому одна моя відрада. В королівствах і республіках, доцільно влаштованих, час подружнього життя потрібно було б обмежити; через кожних три роки шлюби потрібно розлучати або продовжувати ще на три роки, як оренду; і щоб вже ніяк не тягнулись вони все життя, на вічну муку для обох сторін.
С у д д я. Якщо б це можливо чи повинно було зробити, так у щоб то не стало, то давно би це зробили, сеньйора; але сформулюйте мені точніше причини, котрі вас заставили просити розлучення.
М а р і а н а. Його дряхлість і мої квітучі літа; ніякого сну, тому що мушу я вставати опівночі, гріти хустинки та торбинки з висівками та прикладати йому до боків і накладати то ту, то іншу перев`язку, а надто мені приємніше було би бачити прядив`яну перев`язку на його шию присуджену; ніж цілу ніч вартувати, щоби підкладати вище подушки, подавати сиропи та проносне, щоб йому не тиснуло груди; і змушена я ще терпіти важкий запах у нього з рота, котрим разить від нього на три постріли з аркебузи.
П и с а р. Це, напевно, від того, що у нього кутній зуб гниє.
С т а р и й. Ні, не напевно; тому що у мене в роті давно вже сам біс не тільки кутнього, а й ніякого зуба не знайде.
П р о к у р а д о р. Я чув, що і закон такий є, що тільки лише за сморід з рота дозволяється розлучення дружини з чоловіком чи чоловіка з дружиною.
С т а р и й. Правду кажучи, сеньйори, той сморід, про який вона говорить, зовсім не від гнилих зубів, тому що в мене їх немає, і не від шлунка, котрий повністю здоровий, а все це задум її злої души. Ваша милість, ви мало знаєте цю сеньйору; а хто її знає, так, божусь вам, або відмовчується від неї, або відхрещується. Двадцять два роки живу я з нею мучеником, і нема мені ніякої втіхи в житті, терплю її примхи, крики та забаганки; і вже ось два роки я кожен день отримую від неї стусани та побої мало не до смерті. Від її крику я майже зовсім оглох і вже начисто з`їхав з глузду. Якщо вона і піклується про мене під час хвороби, як вона вам говорить, то робить це скригочучи зубами, а зовсім не так дбайливо і лагідно, як лікарі. Відверто мовлячи, сеньйори, від цього шлюбу я вмираю, а вона живе, тому що вона повновладна господиня всього мого майна.
М а р і а н а. Вашого майна? Та яке ж у вас майно, окрім того, що ви придбали за мій посаг? І половина всього придбаного в шлюбі моя. Вже як вам цього не жалко, а з того, що з посагу, якщо я сьогодні помру, я вам не оставлю ні копійки, щоби тільки довести, яка моя любов до вас.
С у д д я. Скажіть, сеньйоре, коли ви побрались з вашою дружиною, ви були ще молодцем, здоровим, міцним чоловіком?
С т а р и й. Я вже говорив, що пройшло цілих двадцять два роки з тих пір, як я потрапив під її команду, так один-до-одного як під начальство калабрійського капітана в каторжну роботу на галери; я тоді був таким здоровим, що, яку бажаєш гру заводь, не скоро страйкуватиму.
М а р і а н а. Було та загуло, прислів`я нам говорить.
С у д д я. Мовчіть, мовчіть, прах вас візьми, добра жінка, і йдіть з Богом; я не знаходжу достатніх підстав для розлучення. Ви смакували солодке, посмакуйте і гірке. Неможливо зобов`язати чоловіків не підкорятися швидкому плину часу і не старіти. Порівняйте незручності, котрі він вам тепер спричиняє, з тим добром, котре він робив для вас, коли міг, і не заперечуйте більше ні слова.
С т а р и й. Якщо тільки можливо, ваша милість зробили б мені велику послугу і полегшення, звільнивши мене з цієї тюрми. Лишатися з нею, терпіти від неї знущання – це значить потрапити в руки ката, котрий буде мене катувати. А ось якби зробити: послати її в монастир, а мене в інший; поділили би ми маєток і жили би таким чином в мирі, присвятивши на служіння Богу дні свого життя, що нам лишилось.
М а р і а н а. А ще що, іди до біса! Дуже мені треба зачиняти себе в монастир. Я ж не дівчинка; тим, можливо, подобаються сітки, потайні двері, залізні грати у вікнах та послух. Запирайтесь в монастир! Вам це легко, тому що у вас немає ні очей, щоб бачити, ні вух, щоб чути, ні ніг, щоб ходити, ні рук, щоб відчувати. А я здорова і усіма моїми п’ятьма відчуттями, повними та свіжими, хочу користуватися відкрито, а не ховати їх так, як гравці ховають свої карти один від одного.
П и с а р. Вільнолюбна жінка!
П р о к у р а д о р. І чоловік розумна людина; тільки вже більше нічого не питай.
С у д д я. Я не можу провести розлучення: quia nullam ìnycnio causam .[1]
Входять солдат, гарно одягнений, і його дружина, донна Гйомар.
Г й о м а р. Дякуючи Господу, бажання моє здійснилося, я бачу вашу милість. Самим найпереконливішим чином, як тільки можу, благаю вас розлучити мене з цим.
С у д д я. Що таке «з цим»? Хіба у нього нема імені? Вам би слід сказати, в крайньому разі: «з цим чоловіком».
Г й о м а р. Якби він був чоловік, я би і розлучення не просила.
С у д д я. Хто ж він?
Г й о м а р. Поліно.
С о л д а т (сам до себе). Та, клянусь Богом, я буду мовчазним і терплячим, як поліно; я не стану виправдовуватися, не стану суперечити дружині; може бути, суддя і зробить таку послугу, звинуватить мене і, в покарання, звільнить мене з неволі; адже бувають же чудеса, і невільники іноді спасаються з тюрем Тетуана[2].
П р о к у р а д о р. Говоріть шанобливіше, сеньйора, і поясняйте справу, не ображаючи вашого чоловіка; сеньйор суддя, котрий перед вами, розсудить вашу справу з усією справедливістю.
Г й о м а р. Чому ж, милостиве панство, ви не бажаєте, щоб я назвала поліном статую, в котрій руху не більше, чім в колоді?
М а р і а н а. Ну, видно, ми обидві терпимо одне і те ж горе.
Г й о м а р. Скажу вам, нарешті, сеньйоре мій, що мене достеменно видали за цього чоловіка, якщо завгодно вашій милості, щоб я його так називала; та тільки це не той чоловік, за котрого я вийшла заміж.
С у д д я. Як це може бути? Я вас не розумію.
Г й о м а р. Тобто, я хочу сказати: я думала, що виходжу заміж за чоловіка слушного і моторного; а через декілька днів виявилось, що я вийшла, як вже я говорила, за поліно. Він не знає, котра у нього права рука; не знаходить ні засобів, ні способів добути хоч реал для підтримки свого дому та сім`ї. Ранок він проводить по церквах по обіднях і товчеться біля воріт Гвадалахарських, шепочеться, взнає новини, розповсюджує та слухає плітки. По полудню, та й зранку також, вештається по гральним закладам, з одного в інший, і тільки роззяв залучає; а це такого сорту люди, котрі, як я чула, усім гравцям набридли і котрих вони зневажають. У дві години приходить обідати, не вигравши ні одного реала. Потім піде знову, повертається опівночі, вечеряє, коли знайде що; а коли ні, хреститься, позіхає і лягає спати; та всю ніч він не заспокоїться, а крутиться з боку на бік. Спитаю його: «що з тобою?» Відповідає мені, що складає подумки сонет для друга, котрий його про це просив. Він уявляє себе поетом, наче це таке заняття, котре позбавить від бідності.
С о л д а т. Моя сеньйора, донна Гйомар, у всьому, що говорила, не перейшла границь правди і обгрунтування; і якби я в своїх справах був таким грунтовним, як вона в речах, то давно б дістав собі яке‑небудь заняття і клопотав би так само, як і інші спритні та проворні людці. З батогом в руках, на найманому мулі, маленькому, худому і злому, без погонича, тому що такі мули ніколи не винаймаються і нічого не коштують, з перекидною сумкою на крупі, в одній половині комірець і сорочка, в другій кусок сиру, хліб і шкіряна фляжка, без пристойного дорожнього одягу, окрім пари штиблет з однією шпорою, квапливо від`їздить він комісіонером по Толедському мосту на лінивому та впертому мулі. Глядь, і через декілька днів посилає додому окіст шинки і декілька аршин невибіленого полотна, і такі речі, котрі нічого не коштують в тій місцевості, куди його послали, підтримує свій дім, як тільки він, грішний, може… Та в мене немає ніякої посади, і я не знаю, як отримати її, тому що ні один сеньйор не бажає взяти мене на службу, тому що я одружений. Так що я змушений набридати вашій милості, сеньйор суддя, так як бідні ідальго дуже набридливі, та й жінка моя також просить, – поділіть і розлучіть нас.
Г й о м а р. І ще ось що, сеньйор суддя. З огляду на те, що мій муж ні на що не здатний і терпить нужду, я прагну, щоб допомогти йому хоч чимось, але не можу, бо насамперед, я жінка чесна і ні на яку ницість не здатна.
С о л д а т. Ось тільки за це одне і варта кохання дружина моя. Але під цією чеснотою ховається в ній самій важкий характер, який тільки є на світі: ревнує без всякої причини, свариться ні за що, величається, нічого не маючи; а за те, що я бідний, не вважає мене за людину. А гірше за все, сеньйор суддя, вона бажає, щоб я, заради її вірності мені, терпів та приховував тисячі тисяч її капризів і непристойностей.
Г й о м а р. Чому ж ні? Чому вам не мати поваги та пошани до такої добропорядної жінки, як я?
С о л д а т. Послухайте, сеньйора донна Гйомар, що я хочу сказати вам перед цими сеньйорами. Чому ви так пишаєтеся тим, що ви порядна жінка, коли це ваш прямий обов`язок, так як ви походите від шанованих батьків, так як ви християнка і, врешті-решт, повинні бути гідною по відношенню до самої себе? Чи добре було б, якби дружини вимагали від чоловіків поваги за те тільки, що чисті і чесні; як начебто тільки в цьому і полягає уся їх досконалість, і при ньому вони можуть обійтися без тисяч інших чеснот, котрі вони зобов`язані мати. Що мені з того, що ви самі‑то по собі чесні, якщо ви не дивитеся за чесністю вашої покоївки, якщо ви постійно нахмурені, сердиті, ревниві, надуті, розхристані, сонні, не вдягнені, сварливі, буркотливі і ще з іншими неподобствами подібного кшталту, котрі здатні розтрощити життя двом сотням чоловіків? Але я вам доповідаю, сеньйоре суддя, що нічого цього у моєї сеньйори донни Гйомар немає; і я зізнаюся, що я поліно, що я нездатний, в`ялий і розсіяний чоловік і що тільки для порядку, хоч якби навіть не було ніяких інших причин, ваша милість повинні розлучити нас, тому що я зараз цим заявляю, що я нічого не маю заперечити словам, що говорила моя дружина, і що я вважаю нашу тяжбу закінченою і заявляю задоволення, якщо мене засудять.
Г й о м а р. Та що ж можна заперечити проти того, що я кажу? Що ви не кормите ні мене, ні вашу покоївку; і добре б їх багато було, а то всього одна, та ще семимісячна дитина, котра їсть не більше цвіркуна.
П и с а р. Тихіше! Заходять нові прохачі.
Входять підлікар, в одязі лікаря, і Альдонса де Мінхака, його дружина.
П і д л і к а р . Чотири надто грунтовні причини привели мене просити вашу милість, сеньйор суддя, провести розлучення поміж мною і сеньйорою донною Альдонсою де Мінхака, моєю дружиною, котра тут перед вами.
С у д д я. Ви починаєте рішуче. Вкажіть ці чотири причини.
П і д л і к а р . Перша: бачити її для мене гірше, ніж усіх бісів разом; другу вона сама знає, третя… я про неї промовчу; четверта, що я не хочу потрапити до чорта на роги, що неодмінно станеться, якщо все життя проживу в союзі з нею.
П р о к у р а д о р. Він висловив своє бажання самим найзрозумілішим чином.
А л ь д о н с а. Сеньйор суддя, вислухайте мене і зауважте, що якщо у мого чоловіка чотири причини, щоб просити розлучення, то у мене їх чотириста. Перша та, що кожен раз, як я його бачу, мені здається, що я бачу самого Люцифера[3]; друга, що я була обманута, коли виходила за нього заміж; він говорив мені, що він справжній пульсовий лікар[4], котрий мацає пульс, а виявилося, що він просто підлікар, котрий робить перев`язки і лікує деякі неважливі хвороби; отож виходить, що він тільки половина справжнього лікаря; третя, що він ревнує мене навіть до сонця, коли воно мене торкає; четверта, що я не можу його бачити і бажала би втекти за два мільйони верст від нього.
П и с а р. Який біс тепер поладить цей годинник, коли всі коліщатка в ньому в розлад пішли?
А л ь д о н с а. П`ята…
С у д д я. Сеньйора, сеньйора, якщо ви бажаєте викласти всі свої чотириста причин, так я вам скажу, що я слухати їх не налаштований, та й часу не маю. Ваша справа відкладається для вивчення; і йдіть собі з Богом, у мене є інші невідкладні справи.
П і д л і к а р . Яке ще вивчення, окрім того, що я не бажаю помирати з нею, а їй не подобається жити зі мною?
С у д д я. Якщо б цього було достатньо для розлучення, то нескінченне число одружених скинули б з плечей своїх одруження ярмо.
Входить крючник в чотирикутній шапці на голові.
К р ю ч н и к. Сеньйор суддя, я крючник, – що ж я не запираюсь; та, проте, я старий християнин і чоловік на руку чесний, і якби я час від часу не набирався вина чи воно мене не забирало, що вірніше, то був би вже давно старостою артілі крючників[5]. Та це в сторону, у мене є ще про що говорити. Хочу я, щоб ваша милість, сеньйор суддя, знали, що одного разу я, завантажившись до одуріння парами Вакха, обіцяв одній блудниці з нею одружитися. Коли я прийшов до тями і поправився, я виконав обіцяне и оженився на жінці, котру я витягнув з бруду. Посадив я її фруктами торгувати; напала на неї така гордість і такий дурний характер явився, що ні один покупець не підійде до її прилавку без того, щоб вона не посварилася з ним; то в неї ваги не вистачить, то нащо перебирають фрукти; а вже двом з трьох неодмінно запустить гирю в голову чи у що попаде і кляне їх аж до четвертого коліна, а с сусідками і товаришками ні одної години не живе в мирі. І я цілий день повинен тримати в руках, наче дудку, свою шпагу наготові, щоб захистити її. У нас не вистачає всієї виручки за неповну вагу і на судові витрати за програні позови. Якщо ласка вашої милості, я бажав би, щоб або розлучили мене з нею, або в крайньому разі перемінили її гарячий характер на скромний та тихий; і обіцяю я вашій милості, що перенесемо ми задарма ваше все вугілля, котре ви купите цієї весни, тому що я в своїй артілі користуюся повагою.
П і д л і к а р . Я знаю жінку цього доброго чоловіка; вона така зла, як моя Альдонса, а вище цього нічого бути не може.
С у д д я. Слухайте, сеньйори: хоча декотрі з вас присутніх дали декотрі покази, в котрих наявні декотрі причини для розлучень, та при всьому тому, необхідні письмові заяви та свідчення; а тому всі ваші процеси я відкладаю до надання доказів. Та що це? Музика та гітари в моїй залі? Що за новина?
Входять два музиканта
М у з и к а н т. Сеньйоре суддя, ті посварені подружжя, котрих ви, ваша милість, поєднали, узгодили, помирили, ждуть вашу милість на великий бенкет в їх оселі, тому і послали нас запросити вас зробити їм честь, завітати до них.
С у д д я. Я зроблю цю честь з великим задоволенням. І прошу Бога, щоб усі присутні примирилися так само, як вони.
П р о к у р а д о р. І помруть тоді з голоду і писарі, і прокурадори цього присутнього місця. Ні, ні, усі просіть розлучення, всі; тому що нарешті, – нарешті, якщо вас і не розлучать, то все‑таки нам дохід від ваших чвар і сварок.
М у з и к а н т. А зараз підемо бенкетувати та веселитися.
Знайте лагідні подружжя,
коли сварка в дім зайде,
що примирення потужне
за розлученням гряде.
Правда це або омана,
здавна стверджує нарід:
як сваритись в день Івана –
в злагоді минає рік*.
Після горя знову щастя
там, де знають наперед,
що примирення найкраще
тим, хто щиро шлюб бере.
Ревнощі – пекельна мука,
але їм не потурай,
бо з коханою розлука,
навіть ревнощі, це – рай.
О, любов, сердечні рани
нам лікуй і нам прощай,
чвари забувай останні,
першу зустріч пам`ятай!
[1] бо не має підстав (лат)
[2] …з тюрем Тетуана. – Місто Тетуан в Марокко центр торгівлі іспанськими невільниками.
[3] Люцифер – згідно біблійському міфу, голова повсталих против Бога ангелів, синонім зарозумілості і зла.
[4] Пульсовий лікар, або терапевт.
[5] Артіль крючників. – Тут мова про Цех носіїїв.
* - вважають в Іспанії
