Не раз їй доводилося спостерігати за ним. Такий впевнений, гордий та надзвичайно заворожуючий, він вкотре проходив повз неї. Його чарівність не мала меж, а її невпевненість важким тягарем осідала на дно душі та не давала ступити і кроку. Здавалося б, що вона не раз піймала його погляд на своїх ключицях, або ж навіть усмішку, адресовану не тій. В такі моменти задумуєшся про недосконалість форми губ або ж про незграбність рухів, і навіть проклинаєш свій колір очей, який перед тобою ні чим не завинив.
А він спокійно сидів за сусіднім столиком. І тоді вона ще не знала, що увечері він просто дивиться на зорі та п`є свій улюблений чорний чай з молоком. Вона не знала, що він прекрасно танцює вальс, а по ранках співає у душі. І вона навіть не здогадувалась, що усе те, чого він найбільше жадає у своєму житті, сидить за сусіднім столиком і так невпевнено зачаровує його.
Легкість і світло у ваших мініатюрах, Наталі)))) Так, коли б ми могли читати думки-наміри один одного - все могло б бути інакшим!! ))))) Дякую за вашу творчість))
