Не знищена тобою
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Не знищена тобою. Не зневолена.
Мені болить, але я не кричу.
Я, мабуть, просто тихо збожеволіла,
Та не від тебе - від цього дощу.
Я плакала, я вірила й молилася.
Я вчилась жити. Йшла вперед. Цвіла.
І у тобі, як в полі, не згубилася -
Я ж дихала! А значить, я жила.
І житиму. І далі буду вірити.
Знайду кому. Хіба що, не тобі.
Хай навіть місту, що, дощами вимите,
На мить спинило оберти Землі.
Затихло. Відпочило і віддихалось,
Прокинулось від пилу і від труб,
Вловило сонце, що крізь дощ прорізалось,
Смикнуло за смішний вогнистий чуб...
І вперше - засміялося полегшено,
Вже без нещасть, без шуму і проблем.
Позолотилось півниками першими...
І знову прокотилося дощем.
І... від дощу я трохи збожеволіла.
Хоча і важко, все ж тобі скажу:
Не знищив ти мене, як поневолену.
Я дихаю. А значить - я живу.
