Дитинство...

з рубрики / циклу «Все і всі»

Хочеться іноді встати чудового ранку.

Мама: "йди снідати", - чаю налляла у склянку.

Суне у жменю бабуся монеток хоч трішки.

І напів сонний крокуєш до школи ти пішки.

В школі вже гамір посходились друзі по трошку.

Хтось позіхає, хтось грається, а хтось тре дошку.

Таня дріма, Олег тяга промокачку столом.

Вадик губами бурчить, уявля - він за кермом.

Дзвоник! Увага! До класу йде наша "Надійка".

Знову Шевченко. За вірша отримано "двійку".

Знов до щоденника щось для батьків, та напише, -

Знала б вона, що колись я писатиму вірші!

Знав би тоді я, що у мене украдуть мій Крим!

Що ми із друзів колишніх, враз станем чужими!

Що на кордоні країн стане висока стіна!

Що ми пізнаємо ненависне слово -ВІЙНА?!...

Дощик проллється, настане черговий світанок.

Місяць на небі приміряє новий серпанок.

Посеред ночі прокинувсь напевно дарма я.

Бо у дитинство зворотно дороги немає.