Цвіт папороті
У темному лісі, серед буйних трав,
Там, де кожен кущик має свої очі,
Дуб столітній небо гіллям підпирав,
Раз на рік збувалися мрії там дівочі.
Килим там застланий блисне, як смарагд,
М’яким оксамитом лащиться травиця.
Там оселя дивних, чарівних наяд,
Що виходять з озера, щоб повеселиться.
Лише раз у році папороть цвіте,
Та її наяди трепетно пильнують,
Тільки хлопець юний до них забреде,
Заволочать в озеро вмить і зацілують.
Хто нестримно, палко, щиро закохався,
Щоб здійснить бажання, до лісу пішов,
Ще ніхто із цвітом назад не вертався.
Папороть шукаючи, смерть свою знайшов.
Тільки ти не бійся диво-цвіт шукати,
Бо моє кохання збереже в біді,
Я твій шлях нелегкий буду пильнувати,
Щоб тебе не вкрали ці дівки бліді.
Вийдеш опівночі, під столітнім дубом
Зіркою ясною цвіт замиготить,
Рви, в кулак затисни, хоч як страшно буде,
Чуєш, як між пальцями квіточка тремтить?
А коли наяди танець свій станцюють
І тебе до себе в воду заберуть,
Знаєш, яка перша тебе поцілує?
Перша і єдина – я, про всіх забудь.