Від подиху вітру
Їй хочеться щастя, їй хочеться світла,
Душі, що співає від подиху вітру.
Душі, що так довго жила у імлі, -
Мій Ангел дарує їй крила свої.
А ще обіцяв їй завжди світлодення.
Ще трохи надії, ще краплю натхнення.
Душа ж до такого одразу не звикла,
Тремтіла, боялась, щоб все це не зникло.
Він вирвав з корінням весь смуток і біль,
І лилося в душу тепло звідусіль.
І кожен здивовано погляд звертає,
Проте це не я. Це душа моя сяє.
Душа, що так довго жила у імлі,
Засяяла світлом ясніше зорі.
І маючи щастя, і маючи світло,
Співатиме вічно від подиху вітру.