Кодована Доля
Глава 2. Частина 7.Гімн любові держави Кохання
ХМАРИ ЛЮБОВІ
В мрійливому небі твоєї душі
Збираються хмарки твого почуття
І в серце пливуть, як любові рушій
І створюють в ньому любовне життя.
Воно то освічую Сонцем шляхи,
А то уперіщить дощем грозовим
В бутті, омиваючи наші гріхи –
Попробуй у долі щастя зловить!?
Та ось вже затихла любові гроза
З коханим і грім почуття вже замовк –
Любов проясніла у небі думок
Й скотилася радісна з вії сльоза!
Розвіялись хмари і вітер ущух –
На вулиці тихо, – немає грози…
…Та й, що ж то за хмара, яка без дощу?1
Та й, що ж то за жінка, яка без сльози?!
ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА
Космічний ефір – це хранитель планет і людей
Йому лиш належить ця здібність в природі
В собі фіксувати любов у людськім родоводі,
Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.
Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє
Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –
В нім наша любов і твоя чарівлива голівка
Лиш в ньому є тайна й загадка любові!
Літаємо ми по орбіті любові з тобою,
А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!
Як в космосі кожній планеті орбіта своя
Отак і в людині орбіта причетна любові!
РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ
Живуть три матерії: розум душа і любов
У мозку – в його лиш резервній частині,
З якої лунає, мов сполах, вічності зов –
Він в душах любов висіває, мов зерна!
Любов у житті довголіття людині дає,
Палким почуттям наділяє людину –
Їй все віддає, що у неї самої ще є –
Хорошу і світлу любовну годину!
На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –
Тихенько собі у космічному вирі живуть!
І теж володіють магнітом й тяжінням земним.
Ніхто їх не бачив, та мають матерії суть!
Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд,
То їх почуття і душа не сприймають любов,
Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –
Магнітом у них притягається тіло і кров!
Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –
Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!
ПОВІСТЬ ЛЮБОВІ
Ми у нашому парку з тобою гуляємо
Бо найкраще немає інтиму – ми знаємо!
І для нас із тобою в цім парку бува,
Що про нашу любов соловейко співа!
Про кохання завзято вже повість ти пишеш,
Що любов у нас нашою долею дише…
…Ти сказав, що в коханні я в тебе свята
У любові тріумф – це закохані повністю!
Тож мій, любий, описуй ти прозою так,
Щоб в сюжеті, як квітка, цвіла я в цій повісті!
ЛЮБОВ І БЕЗКІНЕЧНІСТЬ
Любов – це ефірна матерія Світа.
Енергію має з електромагніта.
Вона є безсмертна й існує в живому –
Немає у неї постійного дому.
Вона як і Сонце теж гріє людину
І теж, як людина, душевна й сердечна!
Любов, як і час, теж немає зупину,
Вона, як Вселена і теж безкінечна!
ПОЧУТТЯ І ВОДА
Переповнені вже почуттям і любов’ю
Ми гуляємо близь водопаду з тобою
Як дві наші душі почуття об’єднало,
Як два берега в річці вода омиває,
Так завжди на воді все живе проростає –
Є в природі загадок життєвих чимало…
Як було ще колись так буває і нині –
Що любов і вода необхідні людині.
Як у річці вода й почуття у любові,
Так і ми у цім світі існуєм з тобою –
Животворча в води закодована влада,
Бо в молекулі кисень живительний має!
Як нема на Землі без води водопада,
То так без почуття і любові немає.
ЯК НЕБО – БЕЗДОННА
Ми в любові освідчились в бібліотеці
Нам здавалось, що ми у любовній фортеці –
В ній нашу любов не розрушити вічно!
Ми ж будову її розглядаєм всебічно:
Я без тебе, як буква, шо випала з слова,
Ти ж для мене, як слово любовного зова!
В нас любов, як і небо блакитна й бездонна –
Нам вона, як повітря в ефірі озонна!
Нам відомо – бува почуття угасає
І знов потім в душі розважально буяє!
А якщо ж в нас любові зненацька не стане –
Ми, як квіти без Сонця, без неї пов’янем.
ПО ЗАКОНУ НЬЮТОНА
Вже все наше село по осінньому спало,
Ми ж сиділи іще в яблуневім саду.
Близь нас яблуко спіле на землю упало –
Його вітер шалений із гілочки здув.
По закону Ньютона падіння це сталось –
Нагадало воно про тяжіння земне.
Ти ж так смачно в саду, цілувавши мене
Нагадала мені про існуючу старість…
Все ж іще не старіємо ми із тобою!
Й хоч тяжіння земне ми не в змозі минути,
Та докіль у нас буде тяжіння любові
Нас із гілки життя і всім бурям не здути!
ЛЮБОВ ФІГУРИСТОЧКИ ДОЛІ
Нам одну на двох доля судила дорогу:
Тільки вдвох треніровки були на катку,
Ти у діях була і кмітлива, і строга,
Я ж тебе полюбив – до любові охочу
Бо ми мали обоє чаруючу вроду!
Як пускалися ми у фігурний танок
Ти для мене була, мов стежинка із льоду,
Я ж для тебе – ведучий фігурний коньок!
Як впіймав я на руки тебе на льоту –
На долонях у нас, як коньки на льоду,
Нам накреслила шлях фігуристочка – доля,
Бо у нашій любові була на це воля!
МІНА ЛЮБОВІ
Ти завжди красувалася в юпочці «міні»
Й підірвалася ти в ній на бажаній міні.
Був з любові у ній почуттєвий заряд,
Він із ніг поваляв всіх дівчинок підряд!
Цей заряд почуттєвий – він був чоловічний
І любові твоїй показався, як вічний,
А любовні осколки – у душу встряють
І тебе у замріяні мандри ведуть!
Залюбки й він дивився на юпочку «міні»
І, розгледівши теж підірвався на міні!
МОВА ЛЮБОВІ
Любов – це окреме є тіло астральне,
Що має своє почуття емоційне
І воно розмовляє з душею доцільно,
І живе у душі із тілом ментальним,
Що тілу фізичному зичить свій розум,
Щоб на мові любові творить із душею
Про кохання роман філософський у прозі
Й вести до любові в сердечну алею.
У цій мові слова всі електро-магнітні
Й несуть у собі почуття лиш тендітні.
Як душі магнітні, і двоє зустрілись –
Слова почуття в них беззвучно зоріли!
Якщо повністю душі уже розрядились,
І двоє зустрілись – то любов їм й не снилась.
ГРІМ І БЛИСКАВКА
Він – є грім я – є блискавка в нашій любові –
Це так буде аж доти в ній з’являться збої…
Як не буде блискавки без грому
В нашім небі без дна й голубому,
То отак і без блискавки й грім не буває!
Так і нас друг без друга в бутті, мов немає.
Ми в цім світі постійно щось краще шукаєм –
Я в любові виблискую, він – громихає!
СКЕЛЯ ІНТИМУ
На скелі, що в небі живе
І в море із нами пливе
Тут доля звела нас сама,
Бо ліпше інтиму нема!
Кохаємось ми залюбки
Тут нас заховав день тривкий…
…Та в сірому небі,
Мов півнячий гребінь
Вже й Місяць над нами повис –
І ми опустилися вниз!
БУЛА ТИ ЩАСЛИВА
Хвилюється море, що високо в гори –
Колись тут з тобою гуляли в цю пору…
Без тебе якесь непривітливе море –
На хвилях блакитних не плаваєш поруч!
Була ти, мов хвиля прибійна, у морі –
Купалися в ньому, ми в радості й горі!
Твої почуття, як ті хвилі, котились
Від тебе з душі і до мене у душу!
На гарну погоду тоді нам щастило,
А нині я сам вже купатися мушу…
Була ти щаслива казкова русалка.
І очі у тебе цвіли, мов фіалки.
…Гуляю один – по тобі лиш скучаю,
Тебе я у хвилях прибійних шукаю…
Лиш слухаю пісню про море від чайок,
Й у згадках – уявно з тобою блукаю…
…Немає тебе тут, кохана… Немає!
Я гірко зітхаю. І море зітхає…
СЛІД
Ти заснула навіки, але, мов не спиш –
Я в уяві на тебе, біжучу дивлюсь:
Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –
Мов бджолу медоносного щастя ловлю!
Закінчився уяви морозяний сон –
Замерзають без тебе душа й почуття,
Не міняє лиш серце ритмуючий тон –
Я в нім серця твого відчуваю биття!
Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –
Залишила любов нестираючий слід
На останнім життєвім порозі зими –
Слід цей серце і душу заковує в лід…
СОН СПОГАДІВ
Ти любов розмістила свою у свідомість мою
І у мріях вона викликає на спогади сни…
Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись…
Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!
І над нами шпаки пролітають, як мрії весни,
Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!
І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком,
І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо,
І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті,
І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком!
Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…
…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!
ЖДИ МЕНЕ
Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –
Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…
Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта –
Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...
І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –
І знов замузичить у душах пристрасний огонь…
…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину,
Щоб радо в уяві дістатися серця твого!
НЕСПОКОЮ СПОГАД
Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –
Дерева любові з коріннями геть викидає!
Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник,
І доля моя, як свіча, у руках запалає!
Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…
Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –
Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!
За мене у церкві попи прочитають молебень,–
Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…
…Уяву колише любові колишньої спека,
У мріях – без тебе хотів би в тартарі лиш бути –
Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!
КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ
Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –
Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі,
Нам видно росинку, що променем Сонця вітає
Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…
…У космосі душі вже наші зустрілися знову –
Бо бачить душа у раю спочиваючу душу,
Де має любов не фізичну – астральну основу…
…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»
ЗІРКА ЛЮБОВІ
Я хочу тебе уявити, як Зірку,
Яка на Землі, мов у небі гуляє,
Зробити своїм почуттям перевірку,
Яке від проміння твого, мов сіяє,
Тебе розглядати, мов квітку, я хочу
І ніжно обняти голівку янтарну,
Дивитись в прозорі, мов росяні очі,
Вдихати завжди аромат твій нектарний…
А то уявляю у Раді Верховній,
Мов квіткою Влади – закони приймаєш,
Що світяться в ній помаранчем духовним
І, ніби як Зірка любові, сіяєш!
ЛЮБЕ ПУТО КОХАННЯ
Душа любові – це коханий і кохана.
Вони пов’язані коханням – любим путом.
Одна на двох їм небесами доля дана –
Для них співають пісню про червону руту!
Кохання – це святий амур душі, і серця.
І світло блискавки, і звуки грому в тілі!
Це Господа і сатани одвічні Герці –
Бої за лихо, чи за добродійні цілі!
З тобою ми жили у радості пізнання,
Що нам давалося, як Божий дар, щоднини!
І щастям нам було сягти вершин кохання
В саду – під прапором червоної калини!
ТУМАННІСТЬ
Яка ж ти далека туманність планетна –
В озброєнім оці туман васильковий!
Та все ж до кохання мого ти причетна,
Бо мила моя, як і ти загадкова!
Дивлюсь в телескоп та, крім неї, не бачу
Зірок, щоб яскравіше неї світили!
…Мої відкриття мо’. нічого й не значать –
Та все ж у коханні обом пощастило!
НАМАГНІЧЕНІ ЛЮБОВ’Ю
У степ забрели ми десь, мабуть, під ранок,
Ще заспане Сонце вмивалося в срібній росі…
Були ми ще юні, неначе пташинки – підранки –
Лежали без тями на полі – у стиглім вівсі!
У квітах дзвеніла мелодія вічного степу –
Взяла нас вона у жаданий кохання полон,
У цім степовому співочім вертепі
Було все – краса, – як магічної вічності сон:
Де жайвора пісня блищить у квітковій росі,
Вітрець прохолоди і промені Сонця навкісні…
…В цім сні ми були залюбки у душевній красі –
Завжди намагнічені в чарах любовної пісні!
СЕМАФОРИ БІРЮЗОВИХ ОЧЕЙ
Її проводжав в санаторій вокзал.
Вони до нестями влюбились обоє –
Їх двох полонила очей бірюза,
Яка їх в коханні вела за собою…
…Річками з тих пір пропливають їх весни:
Ще їхній любові зорить семафор,
Все ті ж ще не зламні любовні їх весла
Й незмінний в очах бірюзовий узор!
ДО ЗУСТРІЧІ
Ти вже лежиш, немов жива в труні…
Зібрались рідні. Свічка догорає…
Ти стала найріднішою мені –
…Армагедон зустріне нас вже раєм!
ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА
Ти в нашій любові зориш, як свіча,
А я у любові стою, як свічник…
…В любові завжди проявляється вічність,
З’явившись у кожній людині в свій час.
Так і наша любов появилась в саду
Й вселила у душі святі почуття,
Які нас любовно у долі ведуть
Й творять еволюцію з кращим життям –
В любові для створення вистачить кеби:
Стаєш ти для мене, як сам я для себе –
Завжди ти і люба і щиро відкрита!
Окремо в любові не в змозі ми жити –
То ж в серце твоє почуттям я проник,
В моє ти врослася, як квітка у степ!
Без мене для тебе в бутті все пусте,
Без тебе я ніби без свічки свічник.
ЛЮБОВІ ЗЛО І ДОБРО
Споконвіку в суспільстві існують і зло, і добро…
Зло – це зрада любові, огида, брехня, егоїзм.
А добро – це є правда й любов гаряча, як кров
Та в коханні прекрасні думки і твої, і мої!
У любові існує завжди доленосний покров,
А з тобою у нас як дві правди існує любов –
Справедлива, цнотлива і щира, і щедра добром –
Розлилася у ній почуттями сердечності повінь
І стоїть у цій повені наша любов, мов паром!
…Як в суспільстві є зло і добро, то отак і в любові.
ЗА ГРАТАМИ САМОТИ
Любима кохана в безсмертя пішла –
Домівку в астральному Світі знайшла…
Без неї живу як в самотності гратах,
Якби не писав, то і я б став помирати.
Та в долі моїй є неписаний знак –
Це творчість заглушує цю самоту.
Так виплив я з неба ції самоти –
Й пливе, як хмаринка, мій творчий рюкзак
Я з нею поезій пізнав красоту
І з нею ж руйную її мости!
ЛЮБОВ – БУКЕТ НАСОЛОД
Ти квітів нарвав у чарівний букет –
Своїй ненаглядній коханій приніс…
В букет ти вложив почуття, як в пакет –
Неначе ти клумбу любові відніс
Любов, як завжди, попадає у ціль –
З дюбовю роки розцвітає народ!
Любов – не єдина є квітка в руці, -
Любов – це любовний букет насолод!
ВІРА В СЕМАФОР ЛЮБОВІ
Ми вірим в судьбу, що веде нас шляхами любові,
Й від нашої віри душа молодіє у нас!
І з серцем розмову веде на любовній ще мові
Й тому ще любові вогонь не погас.
І гріє він наші уста при смачних поцілунках,
І сам соловей, як були ми в діброві засвідчив
Мелодію нашого щастя, озвучивши лунко,
Бо вірили ми що в любові не візьме нас відчай…
…Хвилини любові хоч час забирає й без бою
Та ми відчайдушні, бо вірим в судьбу наперед..є
Й хоч ми допиваєм з тобою наш келих любові
Та кличуть ще нас семафори любові вперед!
ДІЇ СВЯТОЇ ЛЮБОВІ
Моєї душі почуття, мов пташинки,
Окрилившись свято твоєю любов’ю
Обняли нас так легко, неначе пушинки,
Й злетіли ми в небо Любові обоє…
Гарячі долоні хмаринок січневих
Ласкали Обличчя Коли цілувались
Й зріднили любов’ю в цілунках вогневих
Хоч ми і чужі, і до цього й не знались!
ДІЄ СЛОВО – ДІЄСЛОВО
Я люблю тебе, а ти мене, коханий, любиш –
Це в нас діє слово, назване воно – любов!
Ой, які ж трояндові твої, кохана, губи –
Слово ж це у бажаний полон взяло обох!
…Так щоденно кожне слово якось, чимось діє
І воно за кожну дію теж відповіда.
Бо воно, що треба нам в житті – тим володіє…
В слові цім, як і – любов є чарівна хода
Й доки різні ці слова на когось щиро діють
Доти й люди даром цим охоче володіють
Й доки ми один другого будемо чемно любити
Доти й слово це – любов, як чародій, із нами буде ходити!
ТРІЙКА СЛІВ
Любов є слово чарівне, бо це – любов!
Життя є слово доленосне – найнужніше!
Буття є слово визначальне – воно як кров!
Воно тече у венах й повнить тіла ніші…
Ця трійка слів єдине слово – це життя!
Яке складається з живих молекул тіла
І має серце, душу, дух. любов та силу,
Які в бутті завжди людей ведуть до пуття,
Які в бутті життя й любов ведуть уміло,
Які в житті людину роблять щиру й милу,
Бо їх оточує все те ж складне буття!
ЕВОЛЮЦІЙНА КОЛОВЕРТЬ
Вилазять із бруньок весняні листочки –
Вони ж бо бажають цей Світ розпізнати!
З тобою в любові прийшли ми до точки…
Та ще захотілось про бруньку узнати
Вона, мов народжує, листя як мама –
Чи зову тоді, як душа, йде в безсмертя?
Ти, наче весняна любов, йдеш так само
У еволюційній стрімкій коловерті…
В садочку лиш наші розмовні йдуть звуки…
За кров – флорофілову Долю й удачу
Бажаним листочкам, назустріч неначе,
Весна розігріті протягує руки!
ЛЮБОВ, БІРЮЗА І ЧАС
У наших очах бірюзою немов любов розцвіла
І лине, мов час, в безкінечність в твоїх бірюзових очах
І в риму з коханням у наших серцях, мов ритмує у лад
І квітне весною, і в душах палає, мов Сонця, свіча,
Як хмари пливуть в небесах, так – хмаринками час у душі…
І в небі згущаються хмари й, мов час, над Землею пливуть
І грають в нім блискавки струнами грома – він тиші рушій,
З ним хмари дощеві збираються слізно в останній свій путь…
Душа ж ще не знає звідкіль витікає у неї сльоза,
Вона ще не чула тілесного грома – серцеву грозу
Бо в неї чаруючим дивом цвіте ще очей бірюза…
…Й нікому не вдасться зірвати з очей цих любов-бірюзу!
РУКИ ЛЮБОВІ
Прийшла у сад осінь й зривають осені руки плоди,
Летять журавлі над полями – пророчать зиму холодну
І жайвір вже пісню свою не співає – десь заблудив…
…Прийшли і ми в сад я на тебе дивлюсь – на зачіску модну,
На очі твої бірюзові – в них зріла наша любов,
Яка своїми руками мене обіймає й цілує
Й до нашої осені тепло в бутті веде нас обох
Ми ще над плодами своїми відверто й щиро жартуєм.
Бо наше кохання про нашу любов співає ще нам…
І доки кохання у Долі щасливій завзято буде співати
Й цвістиме у серці трояндою наша життєва весна,
То наші тілесні плоди не збираємось ще ми зривати!
ПІД НЕБОМ З ЛЮБОВ’Ю
Гуляєм в діброві. Співа соловей нам – така красота!
Нас зріднила любов, хоч до неї були ми чужі…
Коли я з тобою – щасливий! Без тебе – я вже сирота...
Стемніло, Маленький вітрець підіймає на річці брижі,
Мов з золота, човен у плесі небесному плаває Місяць,
А зорі, мов срібні русалки, купаються з човном поруч.
Тебе я в цім Світі знайшов, як тілесну й душевну опору.
Ти ж в сері моєму, як в човні – нема в нім для іншої місця!
ЩО Є ПЕРВИННЕ, А ЩО ВТОРИНННЕ?!
Лиш хліб – це первинне в їді, а їда – це вторинне,
Отак і любов є первинне в коханні завжди,
Кохання – вторинне і в мрійні мандрівки вже лине.
Мене ти, кохана, в гаю з соловейком зажди –
Прийду і тебе обніму й розцілую, як вперше!…
І в нас почуття розпливуться по тілу вогненно –
Це наша любов. Ми її відчуваєм завмерши!
І в ній почуваєм себе емоційно й натхненно
Якщо ж ми безхлібні – ну й, що ж то за їжа без хлібу?
І, що за кохання, якби не прийшла нам любов?
До нас непомітно в коханні вже й вечір прийшов –
Якби не любов. То над гаєм не взріли б ми німбу!
ПІД ГІПНОЗОМ ЛЮБОВІ
Під вечір у парку міському ми коло качелі зустрілись
І весело очі твої у мої подивилися очі…
Вони теплотою зігріли й неначе любов’ю зоріли –
Струїлася ніжність із них душевна й сердечно-дівоча!
І з першого погляду наші серця почуттям заплелись,
І наші емоції в райдужний рай повели нас з тобою…
В гаю під сосною ми в чарах магічних неначе були –
До самого ранку кохались немов під гіпнозом любові!
ЯК БЛИСКАВКА Й ИГРІМ
На пляжі юначка й юнак, як дві хвилі, раптово зустрілись
І, дивлячись в очі блакитні вони в них любов враз узріли!
В їх тілі, мов струни емоцій гули почуття у обох
Й співала від щирого серця в їх душах грайлива любов
Вони, ніби лебідь з лебідкою, плавали в морі любові
Й неначе, як блискавка з громом, були нероздільні обоє!
І з першого погляду чомусь вони закохалися вмить –
Душа засіяла, а серце цнотливе любов’ю гримить!
НЕ ЗРІВНЯНА
Із квітів степних ми з тобою у сад забрели
З тобою щасливі в саду ми і в полі були…
Тебе не рівняв я з ромашкою білою –
Твоя красота красивіша всих квітів краси!
Тебе не рівняв я з черешнею спілою –
Солодша була ти від фруктів усих!
ВИЩИЙ РОЗУМ І ПОЧУТТЯ
Є Вищий Вселеної Розум й мені теж дав атомний розум
І в тіло вселив почуття і душевне й духовне –
Воно про любов ним в душі і поезію творе і прозу,
Воно лиш у долі моїй над усе є верховне!
Кохана! Коли ти мені поцілунки даруєш
Й з твоїх уст на мові любові тихенько звучать всі слова -–
Фізичне моє почуття у серці любов’ю вирує,
Душевне моє почуття підіймає мій настрій бадьорий!
Й коли ж не на мові любові слова, шо так рідко бува –
Пригнічує настрій і дух підіймає суворий…
Моє почуття у душевно-фізичному колі
Існує постійно душевним, буває й фізичним…
В любові, кохаючись, став я до нього привичним –
В душі, як струна, то любов’ю заграє, то голкою вколе!
ЩО СКАЖЕ НАУКА?
Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…
Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?
Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?
Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує…
Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття»,
Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».
Первинна любов, бо вона є – емоцій життя,
Вторинне кохання – поцілунків буяння!
Первинна любов – провокує душевну тривогу,
Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…
Первинна любов – почуттями встеляє дорогу,
Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!
Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.
І поки що вченим – любов необізнана штука,
Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає!
Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!