Кодована Доля
Глава 8. Частина 3.Пісня
ОДИН РАЗ…
Давно по традиції людством ведеться –
Добробут людина примножує ділом!
Як вмерти без гідності нам доведеться,
То нащо родитись, щоб жити лиш тілом?!
Один раз життя нам від щедрого Бога дається,
Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!
Давно по традиції в світі ведеться –
Дають нам права на благий відпочинок!
Як вмерти без гідності нам доведеться,
То нащо родитись, щоб жити не чинно?!
Один раз життя нам від щедрого Бога дається,
Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!
Давно по традиції Богом ведеться –
Це кожній душі зрозуміти вже можна:
Як, вмерти без гідності нам доведеться,
То нащо родитись, щоб жити заможно?!
Один раз життя нам від щедрого Бога дається,
Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!
Первинне життя, чи то смерть є первинна –
Родитись, щоб жити, чи жити, щоб вмерти?
Людина у смерті безсмертя лиш винна,
Якщо при житті не створила безсмертя!
Один раз життя нам від щедрого Бога дається,
Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!
ТВОРЧІСТЬ
Почуття дали радість нам пізню –
Ту, що рано наш спокій забрала:
Я із серця вклав ноти у пісню,
Ти з душі слів їй ніжних поклала!
Щоб летіла ця пісня в гаї,
Щоб позаздрили їй солов’ї!
Хай звучать у ній ноти любові,
Хай слова несуть щедрої днини!
Щоб жива була пісня собою –
Вклали душу і серце людини!
Щоб летіла ця пісня в гаї,
Щоб позаздрили їй солов’ї!
Щоб мелодія завжди царила,
Щоб слова почуття розбудили –
Дарували цій пісні ще крила
Та ще чари і ніжність людини!
Щоб летіла ця пісня в гаї,
Щоб позаздрили їй солов’ї!
Почуття дали радість нам пізню –
Ту, що рано наш спокій забрала:
Я із серця вклав ноти у пісню,
Ти з душі слів їй ніжних поклала!
Щоб летіла ця пісня в гаї,
Щоб позаздрили їй солов’ї!
ОХ ЦЕ СІНО!
Пелюстками хмари розкрилися в небі,
З них хоче блакиті напитись роса
І травам віддатись в зеленій потребі,
Щоб був задоволений сіном косар!
Ох це сіно! Духмяне – рослинницькі страви
І смачне молоко, і пахуче, як трави!
Проснулося все – оживилось подвір’я:
Хазяїн став поратись біля тварин,
З гусей, що близь сіна посипалось пір’я –
Побились! І… – півень покинув свій тин!
Ох це сіно! Духмяне – рослинницькі страви
І смачне молоко, і пахуче, як трави!
Пелюстками хмари розкрилися в небі,
Засмагливо Сонце всміхнулось росі,
Спросоння проміння, мов півнячий гребінь,
Торкнулося сіна в рум’яній красі!
Ох це сіно! Духмяне – рослинницькі страви
І смачне молоко, і пахуче, як трави!
РОЗУМУ ВРОДА
Тьма-тьмуща живе на планеті народу
В однім родоводі – спорідненім древі!
Земля – це у космосі дерево роду,
Наш розум іде від Адама і Єви…
Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!
Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…
Людина клонована волею Бога –
Прибульцями, котрі до нас прилітали,
По духу і плоті подібні до нього –
Казав Бог, щоб розумом їх ми дістали!
Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!
Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…
Людина на Місяці вже побувала,
А в мріях вона у міжзір’ї шугає –
Космічні маршрути ракет заснувала, –
Наш розум елітних вершин досягає!
Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!
Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…
Земля – це у космосі дерево роду, –
Всі інші планети – в його родоводі,
Що мають від Бога єдину лиш згоду –
Він їх на космічні дороги виводить!
Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!
Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…
МАНДРИ ПОЕТА
У мрійливий рюкзак укладає поет:
Мелодійні слова і маститі думки,
Професійну уяву й романтики лет,
Щоб створити для кожного образ дзвінкий,
Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття
І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!
Він іде у мандрівку мрійливих думок,
Щоб у чварах знайти справедливість буття,
Щоб придбати, спілкуючись, мовний пилок
І накреслити образ – гуманності стяг,
Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття
І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!
У душевний рюкзак укладає поет:
Із словесної магми – вулканні думки,
Із магічної сили – духовний сонет,
Щоб створити для кожного образ тямкий,
Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття
І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!
У духовний рюкзак укладає поет:
Мелодійні слова, толерантні думки,
Професійний міраж, демократії лет,
Щоб створити для кожного образ лункий,
Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття
І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!
НАРОДЖЕННЯ ПІСНІ
На творчім шляху народилася пісня:
Спочатку слова та ще ноти дістались,
Устами співця – становилася звісна,
Весь світ облетіла…. – і піснею стала!
Нас пісня душею своєю музично чарує
І настрій пісенний щасливої долі дарує!
У пісні є очі хлоп’ячі й дівочі,
Вони зачаровують – поглядом ніжні,
У пісні є крила – це ноти співочі,
У пісні є голос – мелодії втішні!
Нас пісня душею своєю музично чарує
І настрій пісенний щасливої долі дарує!
У пісні є серце – у строках ритмує,
Мелодію крові по них розганяє,
Яка алгоритмом натхнення римує –
Озвучує ноти і в простір злітає!
Нас пісня душею своєю музично чарує
І настрій пісенний щасливої долі дарує!
ПРИСТАНЬ МРІЙНИКІВ
Нас мрія веде у мандрівки далекі,
Мов пісня, з якою мігрують лелеки…
У мікросвітах заглядаємо в атом,
У макросвітах – до космічної хати!
Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань,
З якої меті підкоряється будь-яка відстань!
Приводить на зустріч фанатиків мрія –
Уява їм душу і серце зігріє,
Вона закликає до себе мрійливих
І водить у подорож тільки сміливих!
Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань,
З якої меті підкоряється будь-яка відстань!
Нас мрія на зустріч із пошуком кличе
І наші веселі формує обличчя,
Малює любові призначену долю
І кожному з нас загартовує волю!
Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань,
З якої меті підкоряється будь-яка відстань!
Нас мрія веде у мандрівки далекі,
Мов пісня, з якою мігрують лелеки…
У мікросвітах заглядаємо в атом,
У макросвітах – до космічної хати!
Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань,
З якої меті підкоряється будь-яка відстань!
ВІД БОГА ЙДЕ
На світі є життя розумне всюди,
Є вищий розум Бога – він єдиний!
Збирають плід буття щасливі люди,
Який від Бога йде, як дар людині!
Тому й людина завжди щедру душу має,
Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!
Від Бога йде : природи дар, Ярило,
Скарби Землі і неба хмари сині!
До всіх планет – стальні космічні крила!
Це все від Бога йде, як дар людині!
Тому й людина завжди щедру душу має,
Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!
Земні скарби у надрах мають люди,
Космічний шлях крізь неба синь проклали,
Розмножив Бог життя розумне всюди,
Бог дав усе, щоб люди щедрість мали!
Тому й людина завжди щедру душу має,
Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!
На світі є життя розумне всюди,
Є вищий розум Бога – він єдиний!
Збирають плід буття щасливі люди,
Який від Бога йде, як дар людині!
Тому й людина завжди щедру душу має,
Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!
КОТЯТЬСЯ АВТОБУСИ
Пасажири дрімають в автобусі
І сняться їм сни земні,
А Земля обертається глобусом
У тихій нічній імлі!
Котяться автобуси по меридіанах,
По меридіанах і по паралелях,
Із-за горизонту, із-за ночі фари
Сонце, Сонце, Сонце під колеса стелять!
Пасажири дрімають в автобусі –
В обійми їх ніч взяла,
А Земля розвертається глобусом
До міста і до села!
Котяться автобуси по меридіанах,
По меридіанах і по паралелях,
Із-за горизонту, із-за ночі фари
Сонце, Сонце, Сонце під колеса стелять!
Пасажири дрімають в автобусі –
Сонливість своє бере,
А Земля обертається глобусом –
Дорога біжить вперед!
Котяться автобуси по меридіанах,
По меридіанах і по паралелях,
Із-за горизонту, із-за ночі фари
Сонце, Сонце, Сонце під колеса стелять!
РОСТЕ ЩЕ Й ДОСІ…
Стоїть козаками збудована хата –
В старенькій ще чути козацького сміху…
На призьбі сидів під хатиною тато,
І люлька козацька диміла під стріху!
Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –
Степів Придніпров’я козацької слави перлина!
Садили калину, як символ, на свято –
Тодішнього свідка козацького сміху…
На призьбі сидів під хатиною тато,
І люлька козацька диміла під стріху!
Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –
Степів придніпров’я козацької слави перлина!
Порогам Січі пам’ятається дата,
Як слава в історії ставила віху…
На призьбі сидів під хатиною тато,
І люлька козацька диміла під стріху!
Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –
Степів Придніпров’я козацької слави перлина!
Нема на Січі вже давно супостата.
Пороги існують людині на втіху…
…На призьбі сидять вже з онуком мій тато,
І люлька козацька димить аж під стріху!
Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –
Степів Придніпров’я козацької слави перлина!
ПРИЙШЛОСЯ ПОЧУТИ…
В зеніті над скошеним полем вівса
Із піснею жайвір на крилах звиса!
Близь шляху, на стернях хлопчина пасе
Своїх білокрилих домашніх гусей!
А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –
Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!
По них із машин застрочив кулемет –
І гуси стрибали неначе на злет.
«Це німці стріляють» – нарешті збагнув,
Про них він забув, бо не бачив війну!
А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –
Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!
І він драпонув з переляку в село –
Людей в косовицю в селі не було!
Він бігав від хати до хати один…
…З тих пір протекло вже багато води
А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –
Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!
Там піснею жайвір те поле трясе,
Де шлях був – лягло вже новеньке шосе!
Лиш він тих побитих домашніх гусей
У дні перемоги у згадках пасе!
А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –
Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!
ВИБІР ДОЛІ
Щоб люди святу незалежність дістали –
Не можна рвачів допускати до влади,
Бо сонце свободи заходити стане
І будуть лиш скрізь корупційні посади!
Назавжди порвались, мов пута, духовні окови –
В країну не вернеться знову минуле ніколи!
Але пам’ятаймо шляхи історичні,
Коли добувалась свобода народу,
Були і тоді вже хапуги столичні.
До влади – шляхи з корупційного роду!
Назавжди порвались, мов пута, духовні окови –
В країну не вернеться знову минуле ніколи!
Живе незалежна тепер Україна,
Бо вибір людей – демократії доля!
Червона калина – це символ країни,
Стрімка булава – це козацька є воля!
Назавжди порвались, мов пута, духовні окови –
В країну не вернеться знову минуле ніколи!
БІЛА ТИГРИЦЯ
Я біла тигриця – загадка природи!
Маскуюся скрізь в небезпечному вирі…
Я знати не хочу якої породи,
Лиш хочу я жити спокійно в цім мирі!
Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –
Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!
Я біла тигриця – оскал мій зубатий!
Маскуюсь завжди в небезпечному цвіті,
Для себе не хочу безпеку я мати,
Лиш хочу не жити в блудливому світі!
Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –
Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!
Я біла тигриця – є символом року!
Маскуюся скрізь в небезпечній країні…
Оскал – протидійні в корупції кроки,
Я знати не хочу про зло в Україні!
Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –
Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!
Я біла тигриця – з душею без маски!
Зубами порву олігархів при владі…
Я знати не хочу людину без ласки,
Яка віддається тигровій посаді!
Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –
Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!
СОБОРНОСТІ КРИЛА
Твій дух непокори – це волі наш прапор,
Під ним булава – демократії сила,
Червона калина – це символу право,
А правда майдану – потреби є крила!
Ти серцем повсюди в соборність влилася прозоро –
З’єднало тебе назавжди непокорою горе!
Живуть українці тепер по потребі!
Змужніла країна – як людям належно!
Боятись гнобителів більше не треба –
Живе Україна тепер незалежно!
Ти серцем повсюди в соборність влилася прозоро –
З’єднало тебе назавжди непокорою горе!
З Кубанських степів по Саянські аж гори,
Від самих Карпат по Донеччини зорі,
З Поліських смерек і по Чорнеє море
Оранжеві думи завжди на дозорі!
Ти серцем повсюди в соборність влилася прозоро –
З’єднало тебе назавжди непокорою горе!
НЕВМИРУЩА УКРАЇНА
Треба рвати диктаторів дріт
Тільки волею й болем народу,
Бо вже в серці, мов сонячний цвіт,
Вільним променем сяє свобода.
Лине пісня солов’їна – в демократії прогрес,
Бо не вмерла Україна і ніколи не помре!
Влади чинної чинний закон
Будь-кого вже посадить за грати…
А, щоб потім звільнити з оков
Треба мудрості герцем заграти!
Лине пісня солов’їна – в демократії прогрес,
Бо не вмерла Україна і ніколи не помре!
Щоб піару розвіяти пух
І, щоб шлях справедливості дати
Треба, щоб демократії дух
Зміг соборно країну з’єднати!
Лине пісня солов’їна – в демократії прогрес,
Бо не вмерла Україна і ніколи не помре!
О, ЯК Я ХОЧУ!..
Стояла довго-довго мати край городу…
А я в ріку життя вступав, не взнавши броду.
І познайомившись із робітничим класом.
Волів, щоб серце неньки в світі не погасло.
О, як я мрію повернутись в рідну хату,
Як хочу, щоб стрічала край городу мати!
Було давно, а як згадаю, то ще й досі —
Земля пече, шпориш холодить ноги босі...
Ішов до міста я, яким у сні став марить,
А над моїм селом збирались слізно хмари.
О, як я мрію повернутись в рідну хату,
Як хочу, щоб стрічала край городу мати!
До міста із села судьба дала дорогу –
Повів мрійливий дух із рідного порогу…
Давно було, а як згадаю, то ще й досі —
Земля пече, шпориш холодить ноги босі...
О, як я мрію повернутись в рідну хату,
Як хочу, щоб стрічала край городу мати!
ВАЖКА СЛЬЗА...
Немає давно вже родини,
І хата вже стала чужою
Скорбота стьобає щоднини…
…Іду я городом – межею.
Над мною хмаринка – як туга ганьбилась,
В очах – пеленою сльозинка сріблилась…
Садок, що росте у городі,
Схилявся до мене як родич...
Не ждуть вже гостей у хатині,
І півень вже інший на тину...
Над садом – як туги хмаринка,
В очах – засріблилась гаряча сльозинка…
– Кого вам? – бабуся питає –
Хазяїн пішов на поляну...
– Нікого, це просто лиш так я,
Ішов та й до вас ще заглянув.
– Ти, хлопче, навіщо неправду повідав –
Звучало сумливе запитання діда...
Співали услід солов’ї…
– Ти, хлопче, не те сказав, –
І вже на обличчі її
Бриніла важка сльоза…
– Ти, хлопче, неправду душевну повідав –
Котилися сльози в бабусі і в діда...
МАНДРИ КОХАННЯ
На губах, мов з нектару смачненька рса,
Від цілунку твого – біострум почуття!
В романтичний полон забирає краса –
У мандрівку любові веде нас життя!
Бо завжди нас кохання у подорож кличе –
Інтуїція хоче узнати любові обличчя!
На обличчі душа залишає свій слід –
Він від зла і добра доленосно іде,
Щоб нам розпізнати сердечності плід –
Почуття нас у мандри душею веде
Бо завжди нас кохання у подорож кличе –
Інтуїція хоче узнати любові обличчя!
Почуття залишають емоцій сліди,
Щоб відчути в їх образах добре – нове,
Щоб збагнути які поцілунку плоди –
Інтуїція в мандри любові зове!
Бо завжди нас кохання у подорож кличе –
Інтуїція хоче узнати любові обличчя!
На губах, мов з нектару смачненька роса,
Від цілунків ідуть біоструми в обох!
В романтичний полон забирає краса –
В мандрівниче пізнання кохання – любов!
ЗАЖДИ – ПОЛЮБУЙСЯДОЩЕМ
Крізь дощ поспішає трамвай –
Іскрить феєрверками бугель…
Ей, хто там?! Зажди не тікай –
Хай серце, мов брунька, розбухне...
Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх,
А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!
Зажди – зупиняє озон, –
За це ти подякуєш кисню!
Відкриєш любові сезон –
Кохання весняного пісню!
Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх,
А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!
Постій – полюбуйся дощем, –
Згадаєш коханого очі,
Згадаєш в любові свій щем –
Забудеш страждання дівочі!
Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх,
А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!
Ще чути, як в риму з дощем
Видзьобують ритми підборів,
Дівчисько ніяк не втече
Від срібних його переборів!
Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх,
А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!
ЛЮБЛЮ Я ТЕБЕ, УКРАЇНО
Люблю я тебе, Україно,
За вічного рабства окови,
За мову твою солов’їну,
За мужність, за дух непокоя
Люблю за дніпрові пороги,
За скіфські поля неозорі –
Де встали хрестами дороги,
Що навіть їм заздрили зорі!
Люблю булаву і калину,
Що створюють символ країни,
Люблю, як вродливу дівчину,
Незламну мою Україну
Люблю за козацьку ту славу –
Січі незабутню перлину,
Що волю нащадкам послала
В тяжку предковічну годину
Люблю я тебе, Україно,
Що рвеш інтелекту окови,
Що в мові твоїй солов’їній
Майдановий дух непокори!
Героям небесної Сотні
НЕБЕСНИЙ МАЙДАНГ
Вони полягли, як герої,
В борні за країну Соборну!
Їх сила духовної зброї
З майдану звучала нескорно!
Не плачте, матуся і тато,
І більше скорбіти не треба –
Злечу я у гості – до хати
Із сотнею хлопців із неба!
Синочка і доньку побачу,
Почую нову Україну –
Від радості з ними поплачу
За мову її солов’їну!
Не плачте ви, батьку і мати,
Пишайтесь, що ми тут, як зорі!
І будем завжди пильнувати –
Небесний майдан, – у дозорі!
Не плачте… саджайте калину,
Як символ добра для нащадків –
Держави майбутню перлину,
Щоб нищила зло безпощадно…
Вони полягли, як герої,
Нащадки козацького рожу,
Їх сила майданної зброї,
Як щастя – служила народу!