Кодована Доля
Глава 3.Око Бога
ОКО БОГА
Бачить Бог, як кажуть люди,
Та сказати нам не може,
Що в житті із кожним буде,
Де шукати царство Боже?
Де його шукати Правди,
Як життя прожити краще,
Де знайти шляхи поради,
В світі жити просто нащо?
... Бог все бачить (Він же з нами!)
Та сказати нам не може,
Щоб жили собі та знали:
Над усе є Слово Боже!
ЛЕТ БОЖЕСТВА
О, крилате святе божество,
Ти з картини, немов із небес,
Розглядаєш життя торжество,
Виглядаєш — зустріти себе
У росистій сльозині трави,
Що на пір’ї часу мерехтить,
Щоб побачити сяйво живих,
І летіти в прийдешні світи!
БЕЗПЕКА ГРАВІТАЦІЇ
На вісь Землі гальмом із гравітації
Повісилось земне тяжіння…
Як вийти їй з такої ситуації,
Де взяти їй на це терпіння?!
Але ж їй рухатись лиш так орбітою,
Як в Космосі сам Бог накреслив!
Так, щоб кометами не бути збитою,
Щоб Долю світ не перекреслив!
ОЗНАКИ МЕДИЦИНИ
Змія божеством інформує з легенди,
Мов звітно, сичить про минулі години…
Вона завітала на дослідні стенди,
Щоб ліки з отрути знайти для людини,
Щоб втілити в генах основи науки
І потім її клонувати в Дворіччі, *
Як робота сили, на каторжні муки —
Руду золоту добувати навічно!
З тих пір на емблемах ознак медицини
Змія обвиває із золота чашу,
Яка ще з часів допотопної днини
Налита отрутою нашого часу!
*Дворіччя – старинна назва міста між річками Тигр та Євфрат в Іраку.
ЕПОСІВ ДИВНІ СЮЖЕТИ
Шумери* звелись анунаками**—
Як цивілізації витвір…
Стоять піраміди ознаками —
Як іншого простору вимір…
Так часом космічної норії,
Безцінні словесні бюджети
Гортають в архівах історії
Всіх епосів дивні сюжети!
* Шумери – цивілізація, яка невідомо куди зникла після того як Землю покинули анунаки.
** Анунаки – прибульці, які, за легендою, жили на Землі по 3600 років кожен.
ЖАГА ПІЗНАННЯ
Початок де?! Що йде у невідомість?
Чи де кінець, що йде з початку світу?!
І що то за суб’єкт — сама свідомість,
Яка придумала життя орбіту?!
Тож як поняття слів простих збагнути,
Що простір безкінечний весь є гнутий?!
…Щоб істині в уяві прозвучати, —
Жага пізнання — вірний шлях єдиний…
Так може статись — Всесвіт свій початок
Бере з щабля субстанції людини!
СПІЛЬНЕ ТЯЖІННЯ
За Сонцем День біжить до Ночі,
Не сам собі — по Божій волі,
А Ніч його здогнати хоче —
З’єднатись з білим в чорнім колі,
Щоб дати Сну свою опіку,
Хай сни ві сні людину носять,
Немов на крилах плину віку —
Так від народження далося!
Так День і Ніч за Сонцем в парі,
Немов живі, і вдвох кружляють,
Бо їх єднають різні чари,
Які тяжіння спільне мають!
БОГИ
В давнину допотопну прибульці в негоду
Клонували із глини і плоті своєї
(Нам так міфи пророчать походження роду)
На початку Адама, а потім — і Єву…
Будували міста, роздавали посади:
Анунакам-богам та напівбогів* сім’ям,
Що ростили плоди в забороненім саді
Та рабів запрягали у ярем обійми,
Щоб слухняно тримались біблейських канонів,
Без яких неможливо було спілкуватись…
Та чи ж знайдеться Бог наукових законів,
Щоб, як Бога, людину земну клонувати?!
ГІПОТЕЗА
Кліматологи гіпотезують...
Чи з того, що Нібіру** втягнула
У полон гравітації Землю?
Чи від руху земної поверхні,
З тектонічних причин невідомих,
Розтає вже льодовик полярний
Й водоспад Ніагарський з’явився,
Взявши око в талан чарівничий,
Щоб красивість зашлюзила пам’ять,
Що зринає з глибин манускриптів?…
…В шумовинні спливли за водою
І забулись бридкі катаклізми…
Так небесний діяч парадоксів
Замінив негатив позитивом!
*Напівбогів сім’ям – анунаки женилися на клонованих ними жінках, такі сім’ї стали називатися сім’єю напівбогів
**Нібіру – планета у Сонячній системі, яка з’являється через кожні 3600 років
НАКАЗ БОГА
Минули мільйони років відтоді,
Як Бог анунаків прислав із Нібіру…
Землею в той час він один володів,
А потім прибульцям віддав на довіру,
Та ще повелів клонувати людину,
Подібну до себе — із глини і плоті:
Спочатку Адама — одну половину,
А потім — і Єву, в спокусі і хоті…
Так їх, анунаків, — прибульців з небес,
Злетівших на Землю з планети Нібіру,
Шумери обожнили в райдужний скрес,
Що звівся від Бога й осяяв їх віру!
ЗАПОВІТ ПРИБУЛЬЦІВ
Час, ніби як вода, в бутті
Засмоктує на дно життя
Цивілізації сліди …
В хаосі інформації,
Під мулом клинописних слів,
Я істину письма знайшов, —
Прародичів клич – заповіт!
Які в час космогонії
Причетні до наук були
І мали господарський хист —
Се анунаки : люд з Богів…
Бажання в них земне було —
Щоб ми почули їх з небес!
ПУП ЗЕМЛІ
Єгиптяни в Нубійському храмі Аммона
Відшукали за формою камінь химерний.
Він був названий «Пупом Землі». Суть — в гормонах,
Що причетні, як міф, до прибульців померлих,
Що вели спілкування земне і небесне…
Єгиптяни були в розумінні завзяті.
Та не знали вони те, що знав їх оракул, —
Бо в його лиш вустах ним почуте воскресне!
Та не знав їх оракул в своєму занятті,
Що мав камінь зв’язку вірогідну ознаку,
Щоб прибульці могли і побачити, й чути…
Він вважав, що цей камінь — оракул від Бога,
А не устрій, що дбав про космічні маршрути.
І здавалось йому «Пуп Землі» є пророком,
Бо не знав, що прибульців космічна дорога —
Йшла крізь устрій, — що в камені мав телеоко!
ІНТЕЛЕКТ ПРИБУЛЬЦІВ
Дев’яностотонні фігури Аку –
Їх звели на острові Пасхи прибульці!
Мо’, знайшли в гідравліці силу таку,
Чи якусь енергію, звабливу думці?
Бо тривку вагу подолати змогли
І у кремній постать свою перевтілить!
Щоб сказати світу, чого досягли —
Інтелект у камінь загнати зуміли!
Щоб узріли люди прибульців з душі,
Що, в уяві, з шелесту мрій оживають…
І, здається, з мозку їх душі-вужі
Тогоденням в душу мені заповзають!
ЗАГАДКА ЧАСУ
Коли до сонячної системи
Наблизилась планета Нібіру,
Зійшли з Небес на Землю прибульці…
В долині зілля — ярмарці злаків —
В їх тіло ввійшов дух допотопний:
Великі очі — залюбувались;
Маленькі роги — телеантени —
Збирали дані координатів…
І, приземлившись в теплій лагуні,
Між двох річок — це місто Дворіччя,
Передбачали град катаклізмів,
Бо знали дії сили тяжіння.
Того й Завіт вмістили в клинопис,
Щоб в світі й досі спали легенди…
О, свічко часу, — промінь спіральний,
Чи ти розплавиш тайну загадок?!
ЧЕРЕП ПРИБУЛЬЦЯ
Чи то в небесах зітнулись планети
Чи, може, земне тяжіння тріщало,
Коли прилітали зайві прибульці
За жовтим металом з різних галактик?..
Є свідком війни відкопаний череп
Із попелу Гондураського міста.
Він, мов з кришталю, майстерної праці,
Та схожий, однак, на череп людини…
Це диво музейне збуджує думку:
Здається, що з нього лунає,
Мов з вічності, поклик предків далеких!
ЗАДУМАНЕ ОПРІСНЕННЯ
Фантазія правдивого минулого
Шаблює у реаліях сьогоднішніх
І шпорить у стременах час клинопису,
Щоб предками задумане всідлалося…
І сниться зацвітаючий Едемів сад —
Оранжерея біогенетичності:
Зростає в мозку деревом пізнання
Солоність Зла. І чується, і бачиться,
Як втішно допотопна хвиля дибиться,
Мов кличе знов прибульців опріснити світ!
МЕТА – ПРОЗРІТИ
В розмові Розуму і Праці
Яснішав день, зійшла туманна сутінь…
Коли б нехай побили пранці,
Однак, вклонився б я Землі-красуні!
І в Бога знов прохав би спрагло
Прозріння, – щоб була мета ймовірна –
Судьбі молитися і прагнуть,
Щоби життя зійшло зерном добірним!
БАЖАННЯ
Я Богу дякую за працю,
Бо в ній моя наснага – вічно жити,
Я з Богом просинаюсь рано-вранці, .
І людям теж я хочу помолитись
За те, що творчості горіння
Разом із серцем б`ється в наших грудях, ..
За те, що мудрості прозріння
Сам Бог поклав у скроні людям!
МОЯ ДОРОГА
Моя дорога – невідомість
Під ноги падає невтомні.
Вирішує чесно долю,
Застерігає раптовість...
Дорога ця – океанність:
Хапливі припливи й відпливи...
Світу краси – моя данність,
А ще й свята справедливість.
Тому і волаю: дорого!
Брамою стань вузькою!
Сягнеш хай і до Бога! –
Та й тоді я не заспокоюсь…
СОТВОРІННЯ БОГА
1
По Біблії: Землю і Небо – то створено Богом...
В день перший на світі вони, мов з’єдналися в ціле
І більш, крім води, не було в них нічого й нікого,
Й лиш поруч з орбітою блимало чорне та біле.
І він відокремив його — День і Ніч ухваливши.
Й велів слідкувати — Ярило і Місяць створивши,
Щоб вчені цей епос підтримали лиш парадоксом,
Шумеркосмогонії взявши ази за основу.
Крізь міф про небесну війну їм побачилось оком:
Зітнулись планети — й Земля утворилася знову.
І стала в день перший вона до зірок діставати —
На новій орбіті космічних шляхів набувати!
2
По Біблії: другого дня – астероїди в моді –
Або звід небесний, яким розділялися води
Між небом і твердю земною по Боговій згоді,
Щоб вчені колись не дійшли в нісенітниці згоди.
І стала в день другий вода в океани зливатись,
А в небі волога у води дощеві збиратись
Поміж астероїдів — мітки межі небезпеки —
Кружляла Земля, мов у кованім Богом браслеті,
Узявши у Сонця й зірок променевої спеки,
Дощам і туманам, віддавшись в шаленому леті…
Так в битві Земля на фундамент Галактики стала
І титул планети нової з орбіти дістала!
3
По Біблії: третього дня Бог Землі дав рослинність,
Як базу кормів, побратимам хребетної долі,
У флору уклавши часу хлорофілову плинність,
Щоб кожного вік рахувати в космічному полі,
Щоб холод туману в траві обертався сльозою,
Щоб, звабивши око, трава умивалась росою,
Щоб біологічний годинник живому надати,
Зв’язавши взаємодієвістю Місяця й Сонця…
Світ вчених погодився й ствердив докембрійську дату,
Заглянувши квапно в прийдешньої ери віконце, —
Про створення інформаційного циклу пізнання
І схвалення біологічного ритму дізнання!
4
По Біблії: в день аж четвертий Бог водами ятрив
Й про геологічні епохи почав турбуватись…
Спочатку Бог вклав палеозою мелодію в зябри,
Тоді став для риб та амфібій мовчання кувати…
Пов’язані з обертом осі Земної хребетні
Для згоди із вченням несли наукову конкретність.
Земля брунькувалась, щоб вчені розквітли ідейно,
Єднаючи в ціле живе й неживе, як єдине,
Щоб тиснуть уми в лабіринтах пізнання щоденно,
Шукаючи відповідь, котра із космосу лине!..
Як приклад — навіщо є зяберні дуги у риби?!
Питання це досі для вчених — підводна лиш глиба.
5
По Біблії: п’ятого дня Бог створив динозаврів
І різних тварин та повзучих, плавучих, крилатих…
Він вибрав і склав мезозойну мелодію зябрів,
Мелодію блискавки й грім солов’я між пернатих
Для звуку він дав частоту коливання у герцах —
І вчений сприйняв, як дарунок від щирого серця!
Від фауни — Богом, що створена в формі рептилій,
Сліди артефактів ведуть в невідомість космічну.
Вони відтворили життя в мезозойному стилі
І нам показали епохи снагу динамічну…
В дослідженнях вчених прихована дійсність розкрилась
І виросли з неї у них інформації крила!
6
По Біблії: шостого дня Бог створив ще й людину,
На себе подібну по образу й суті — замислив.
Цей Бог з анунаків, прибувших в зимову годину,
Як їхня планета Нібіру над нами зависла.
Вони клонували людину для праці земної,
Щоб потім створити потоп і ковчега лиш Ною.
Й пішли відкриття вже за фахом космічної ери
У мікросвітах, де початок — матерії атом,
Де час відбирає гормони життя з атмосфери —
Існує від вищого розуму істин багато…
Одна з них бентежить уми наукового світу —
Чи про довголіття від вчених отримаєм звіту?!
СКАРБНИЦЯ РОДОВОДУ
Лиш Земля – це безцінна природна скарбниця:
В піраміді знайшов артефакт археолог —
В ній розкопана Тутанхамона гробниця,
Дух над нею звиса, мов розбуджений сполох.
Від таких несподіваних знахідок праху
Одного з найвідоміших нам фараонів, —
Він, зазнавши вулканно-космічного краху,
Назавжди мов заснув між вогненних драконів…
О, Земля! Ти — космічного дерева гілка!
І хранитель сейсмічних мелодій — від роду,
Тож дуди нам із надрів, як вчена сопілка,
Розкриваючи тайни шляхів родоводу!
ОБОЖНЕНИЙ ПРИБУЛЕЦЬ – БОГ
Сліди розмовляють у фактах колишніх, –
Вражає ковчег, побудований Ноєм,
Підвів мегаліти типові Всевишній,
Що в різній місцевості кулі земної.
Людей клонував, і обожнений ними,
Став Богом в очах їх, захоплених дивом.
За фахом і жив з почуттями земними…
Суворо він діяв, але справедливо
Не просто Земля щоб прибульцям зраділа,
А дати глибокі знання лише ділом,
Розкривши закони й константи земні.
І дозвіл втручанню взяти в природи,
Щоб попелом зла не посіявся гнів…
Торкнувшись конструкторських задумів плідно,
Надавши їм архітектурної вроди,
Вести спілкування приземлено — гідно,
Поклявшись навіки своїми святими,
Що він із Нібіру, — батьки-анунаки…
Щоб інші Боги не були надкрутими —
Причетно їх хоче в колінах зігнути,
Щоб люди і бачили й чули ознаки,
З якими могли б і весь Всесвіт збагнути!
ЗА КРЯЖЕМ ДОЛІ
Злетів ще рік із дерева життя мого,
Неначе з гілки лист осінній, вітром збитий.
За кряжем долі пихкає душі вогонь,
І сіє попіл часу через мрії сито...
І бачить Бог: щоосені співа душа!
Відчувши осінь тіла, скрипнуть серця ставні…
Перед зимою осінь фарбу залиша:
Як срібло в сизих скронях – мазок останній…
ХОДІТЬ ДОРОГОЮ ВУЗЬКОЮ
Просторі ворота в широкій дорозі
Вас до загибелі - пітьми,
Зневіри й зла приведуть у тривозі...
... Ідіть, крокуйте ворітьми
Тісними у вузенькій дорозі,
І випурхне душа з пітьми!
І станете на найвищім порозі...
Мало знаходить хто, мабуть,
Ворота тісні у вузеньких дорогах?
Та пам`ятаймо цю світлу путь:
Дорога вузька – до Людей і до Бога!
КУРЯЧИЙ БОГ
...І море зробило з каменя
З дірочкою медальйон.
Немов золотими руками,
Химерну форму дало
І "курячим богом" призначило...
Та й викинуло з води –
Погрітись на гальці гарячій
Та берегом кримським бродить, .,
... Кому медальйон цей дістанеться, –
Той вийде сухим із води.
Той мокрим, як "курка", не стане
Крутими шляхами ходить!
До Бога ніби завітав,
Гортаючи згадки по черзі...
О мій медальйоне на березі!...
Мої промайнулі літа!..
МЕТЕЛИК
Там, де берег Дніпра пологий,
Де тільки пісок, пісок –
Намочив по коліна ноги
Зелений густий лісок.
Там, на листі, чуткіше Бога, -
Метелик неначе спить, ,,
... Ти підкралася знов до нього
І хочеш його схопить...
Я на вуса його дивлюся
І ревність приходить знов., ,
... Бо ті вуса, мов струни гуслів, –
Спів про мою любов!
ПІД ВЕЧІР…
Мабуть, настрій буремний мій
До моря мене привів...
... Я, збагнувши крутий прибій,
На берег нічний присів.
Руку хвилі своєю стис
І «здрастуй» я їй сказав...
... Світ мій мріями покотивсь
На сонний морський вокзал,
Де стоїть кораблем причал,
Де чайкою море ячить,
Де до зір Азовсталь помчав,
Щоб з Богом поговорить!
МОНТАЖНИКИ
Почався пуск, а тут принесло нормувальницю,
Мої хлопці весь комплекс затримують ...
І не йде робота: з рук їх усе валиться,
Так і хочеться лайкою гримнути.
Невже бригада гептом у неї закохана?!
– «Бугор», – кажуть мені – розберися ти:
Чи заміж хоче, чи норма буде законною?
Не дай Бог, як посміє зависити!!!...
... Та вірив я, що хлопці мої розкачаються.
Вона ж, мов і не чує монтажників, –
Записує, робочі процеси вивчаючи,
Та все ж розщебеталася пташкою,
Як Сонце сіло хлопцям на спини підставлені,
Як хтось мовив, скоріше, щоб злазили –
Цього пускові вимагають обставини...
Дарма думав, що хлопці образились.
І, закінчивши хронометраж, дивувалася,
Не вірила своїм спостереженням,
Що отаке тяжке і так легко давалося
Моїм хлопцям – висотнико-вершенцям!
ПОСИЛКА
Приймаю від людей посилки,
Зважую і ставлю сургучеву печатку.
З посилок, скажу без помилки,
Радість, як із серця, бере свій початок...
... Посилки, бозна з чим на пошті!
Нібито багатоповерхові будинки!
...А в них почуття найдорожчі
Пересилає людина людині!
СЛІПІ
В степи приїхали люди сліпі...
Цвіли застелені сонцем столи
І страви з подихом щедрих степів
Прозорим ранком накриті були.
Ішли навпомацки люди за стіл.
– Миколо, де ти? – товариш спитав.
– Та де ж я! Осьде, а що ти хотів?
– Питаю, їздив купатись на став?
І як тобі, там, було на воді?
– Водичка га-а-арна! – і хліба узяв...
Я в серці з Богом подумав тоді:
Не той сліпий, хто з дитинства осліп,
А той, хто, зрячим життя не збагнув:
Купує в лавці теплесенький хліб
І знає лиш магазинну ціну!
ПОЕТ
Бере він палю – сонця промінь,
На плечі – небо, в ноги – гори,
Для серця – всіх струмочків гомін,
В рюкзак думки і людське море,
І, там, в путі словесна магма,
Вулканно вивержена серцем,
Розкаже все: до чого прагне,
За що борець в життєвім герці!
БЕЗКРИЛА ДУША
Душа літає аж до Бога,
Витає скрізь у білім світі.
Вона, безкрила, а з порога
Злітає, ніби рвійний вітер,
Приносить в мозок озоріння,
Коли буває десь без тіла.
Вона – безкриле мерехтіння,
До всього в світі має діло.
Душа у тіло дасть бадьорість
І мозок стане сильний духом,
Співа душа тобі на користь!
Кричить душа, – коли скрізь глухо!
Як сильний дух – клекоче роздум,
Як плаче дух – лиха година ...
... Душа і тіло та ще розум –
Оце і є сама людина!
З ПОПЕЛА ОСИ
Чотири пори року,
А я люблю одну – листя сухе палити
Після уроків...
Тоді картоплю в кожушках у жар зарити...
Я листя палив ранком,
Від нього, ніби сніг, попіл летить в повітрі...
Дивний світанок!
Ловив я попіл, як сніг! Повірте...
Не бачив таку осінь!
Мов оси, попіл – сніг білий! Хто ж сніг не любить?!
Він же – не оси!
Отак вона мені завжди та щось колумбить…
Братові Миколі Антоновичу
ЗЕЛЕНИЙ ЛИСТ
Не сидиться ніяк мені,
Бо не бачу з порога все,
Бо не чую ніде пісень,
Бо вже кличуть шляхи земні
Розпізнати весь білий світ ...
Це було так давно колись:
В сад зайшов, щоб зірвати плід,
Та й зірвав не навмисне лист...
... На дорозі, з долоні в грязь,
Лист, немов жабеня плигнув...
В мене втоми не стало враз,
Бог веселку мені нагнув...
І здалося в ту мить мені:
Лист із рідної гілки втік
Пізнавати шляхи земні,
Свій п`янкий недопивши сік!
МОЛИТВА
Дай же, Боже, благаю, мені і людям
Для душі не земного Святого Духа,
Щоби ми не боялись того, що буде,
Щоб не знали того, що нам ріже вуха.
Дай же, Боже, здоров`я міцне для тіла,
Щоб нічим не боліли ніколи люди.
Щоби тільки здоров`ям душа яріла,
А у тілі завжди Дух Святий хай буде!
Дай же, Боже, для розуму мудрості сивої,
Щоби долю вирішував кращу кожен,
Щоб ніхто не витрачував марно сили,
Чи ж почуєш мене, наш всевидящий Боже?!
БАТЬКО
Ти не визнав його, як рідного сина,
Коли помирав.
Ти востаннє поранив сумнівом серце,
Коли помирав.
Що тобі наболіло голову срібну?
Які причини,
Що відмовився ти від плоті своєї?
Які ж причини? .
... Він все більше любив тебе по-синівськи,
Бо ти надихнув
Першу казку вустами рідного батька!
Бо ти надихнув
Мужнім голосом раннє його змужніння!
Бо ти залишив
Кров свою у його юначому серці,
Бо ти залишив...
Боже, мо’, це почулось? Батьку, відмовся!
Нащо ти сказав?...
... Він не вірив твоїм словам найостаннім.
Ні! Ти їх не казав ...
СВІТЛО І ТІНЬ
... І падає тінь, мов з темряви гуща.
Ховаються люди в тінь прохолоди,
Кружляє за сонцем тінь невмируща,
Бо світло – її єдиний володар.
Як день той без ночі, світло без тіні
Не можуть один без одного бути ...
Ну, як без морозу випаде іній?!
Як серце без крові можна почути?!
За долею ходять тіні тривоги,
Бо світло душевне інколи гасне.
Та й в серці існують із тіні пороги,
Бо доля пророчить круто-сучасне ..,
За долею в`ється з тіні дорога,
І поруч дорога в`ється із світла –
Із світла душі, що ллється від Бога,
Що в долі своїй, мов квітка, розквітла!