Автострада буття
У кожного своя пустеля і свої міражі.
Твої сліди залишаться сирою фарбою на автостраді моєї біографії. Та чи надовго? Ідемо лезом ножа навпомацки, у такт із громом і блискавицею. Темрява манить глухими голосами, які лунають із підсвідомості. Та вже не жахаюсь. Знаходжу твою руку наосліп, вдихаю аромат росиці. На вустах – присмак туману: повітря просочилося тобою.
Спалюємо дотла мари й жадання, а попіл осідає хмарами в легенях. Швидкоплинно. Здіймаємося, тримаючись за руки вище неба, змагаючись із вітровієм. Напевно, дурість.
– Цвіт життя надто стрімко опадає. Я не знаю, що з цим робити…
– Спіши насолоджуватися кожною миттю.