Отак і сидимо…
Мурчить клубок у горлі від невимовлених слів, марних обіцянок, до нудотних думок і телефонних дзвінків о першій годині ночі.
Чомусь не спиться…
Раніше рятувалася теплом твоїх обіймів і гарячим капучино. Кава залишилася, а от ти… примарно зник. Розчинився, як цукор у воді. От тільки мені чогось не солодко…
Настільна лампа мляво висвітлює клапті паперу, хаотично розкидані на письмовому столі. Вони пахнуть лавандою, карамеллю, м’ятною зубною пастою й… тобою. Листи, вочевидь, були написані поспіхом, трохи кривим почерком. Та від цього вони не стають менш рідними.
Папір уже вкрився сепією й солоною росою, змазалися деякі слова. Але я напам’ять знаю кожне речення. Кожне слово…
Отак і сидимо удвох: я – на землі, а ти – на небі…