Ненормальна
Вони зустрілися випадково. У черзі. Вона замовила лате з горіховим сиропом. Він чекав на своє подвійне еспрессо. Сонце увірвалося через вікно кав’ярні і розлилося золотом по її білявому волоссю. - Красиво, - подумав він і наважився на перший крок. Зараз або ніколи. Можливо, вони більше не перетнуться у цьому велетенському мурашнику, що люди звикли називати «містом». Можливо, більше не буде такого яскравого сонця, серед безбарвних похмурих вулиць, що уже не відають власного існування без дощу.
Вона назвала йому кілька імен і жодне не було справжнім.
Його спантеличений вигляд змусив Її розсміятись. - Обирай будь-яке, я не проти. - Я не розумію... - Яке тобі довподоби, те й буде моїм.
Вночі Вона малювала і ніколи не вимикала радіо. Коли чорна завіса поволі загорожувала своєю тінню день, котрий ніколи не повториться знову, Вона відчайдушно шукала рятівну соломинку, за яку можна було б схопитися, щоб протягнути до ранку. Ніч Її жахала. Так, як жахав вогонь.
Вона залишала Йому записки, нерідко виведені абсолютно різним почерком. Спочатку Його приваблювала ця загадкова непостійність. Йому було цікаво. Та все це почало набирати шалених обертів і дивні речі припинили бути інтригуючими.
Він уперше привіз Її до себе. Захотілося якоїсь банальної романтики, зі свічками, каміном, вином... Та розпалювання каміну викликало бурхливу реакцію. Вона втекла. От так просто. Не зронивши жодного слова, грюкнула дверима і чимдуж подалася світ за очі.
Усі спроби наздогнати втікачку були марними. Здавалося, що Вона розтанула, розчинилася у повітрі. Або що Її ніколи насправді і не було.
Тієї ночі Вона не розповіла Йому. Не довірила таємниці про те, що була інша ніч. І був вогонь. Нещадний убивця розрісся посеред спокою старого затишного будинку і вкрав у Неї усе. Потім газети викрикували заголовками про "Справжнє Чудо". З того часу чудес для Неї більше не існує. Бо чи справедливо наректи "чудом" цілковиту втрату власного щиту, рівноваги, в кінці кінців?!
Вона з`явилася через чотири дні. Скидалася більше на хлопчика-підлітка. Кудись поділа свої розкішні золотаві кучері. Натомість, з` явилися короткі завитки, що стирчали навсібіч з-під химерного капелюшка. Чорні тіні пролягали під очима. Вона знову багато сміялася, але Йому той сміх здався надщербленим.
Цієї ночі таке сталося вперше. Вона істерично кричала, звивалася змією, дикі очі блищали в темряві, яку ледь-ледь освітлював місяць, котрий, здавалося, втече, узрівши це несамовите божевілля. Гімн втраченої душі.
На ранок Вона нічого не пам`ятала, говорила за кавою, що гарно було б, щоб у них колись з`явився син, котрий неодмінно буде схожим на Нього. Ввечері Вона не повернулася. Хоча й обіцяла.
"Боже, Він щось кричав... Чутно було, як крізь вату..." Вона навчилася блокувати гучні звуки з того часу, як вогонь поглинув розпачливі крики найдорожчих голосів... З тих пір, як ці голоси вривалися до її свідомості у будь-який момент, не питаючи дозволу.
"Чому Він розгнівався? Нам же було так добре, так гарно разом"...
- НЕНОРМАЛЬНА, - відлунювало у вухах. "Він це прокричав? Бо я чую шепіт. Я постійно чую це слово пошепки."
- Лікарю, як Вона сьогодні?
Чоловік із блакитними, майже прозорими, очима дивився на мене, наче я раптом ввірвався до його помешкання і прошу у нього про якусь нездійсненну послугу.
Важко зітхнув.
- Алексе.
Я здригнувся, зачувши знайоме ім`я. Мене чомусь вкрай рідко називають на ім` я. - Ти ж Алекс, вірно?
Цей чолов`яга, здавалося, потопав у сумнівах, та це не заважало йому буквально сверлити своїм поглядом у мені діру. - Т-ааак, - непевно протягнув я... Кудись зникла твердість в моєму голосі. - Кого саме ти шукаєш, Алексе?
Господи, цей старигань починав мене дратувати. Ще цей нестерпний головний біль. Здається, мені затісно у власній шкірі.
Він мовчки щось шкрябав у своєму записнику. Був таким спокійним. В мені прокидалася злість. Що, чорт забирай, такого я прошу? Я просто хочу побачити свою Магду! Як же нестерпно. Мене хитало в різні боки. Я скучив за Нею. Поки мене розривало на частини, цей тупуватий лікар щось пописував у своєму записнику. Закортіло врізати йому, звідкись з`явились небачені досі сили. Та я не став, я просто раптово видер сторінку з його блокноту. "Алекс К. Дисоціативний розлад ідентичності.
Четверта особистість - Магда. Необхідно задіяти нові методи. Ця "особистість" виявилася лише "приспаною". Нам досі не вдалося позбутися жодної з них, щоб зібрати Алекса в єдине."
