Понеділок
Ці сни вкрай збентежили мою уяву і поселили сумніви в душі. Може, я божеволію? Кожен день я боюся заснути і кожен день сподіваюсь, що цьому страхіттю прийшов кінець. Можливо, сьогодні?
Середа
Я починаю втрачати здоровий глузд… Навіть удень я не можу сконцентрувати увагу на СВОЄМУ житті. Я – це не я…
Четвер
Уже не страшно. Прийшла апатія. Мабуть, звик щоночі бути кимось іншим і жити чужим життям. Це все не просто так. Але ще й досі не зрозумів: навіщо це все. Поволі починає здаватись, що я зовсім не сплю. Тоді ж як?
Неділя
Сьогодні прокинувся розплющив очі і побачив, що міцно тримаю у руці олівець і шматок паперу. На ньому одне слово: «Запиши».
Хочеш, щоб було по-твоєму? Мені однаково. Вирішив записати, але пояснив по-своєму, - переконатися, що я дійсно божеволію.
Щойно згадав: дивно, що я не пам’ятаю свого реального життя (ніби воно – це сон, який перериває оте безглуздя).
Перші шість снів
Я (ще справжній я) тримаю у руці повітряну кульку… Чомусь радію, але… на мене падає величезний ворон! І я…
Я-перший стою на цвинтарі. Мені сумно… Плаче мама і притискає до себе мого братика. Мені хочеться закричати, що все це неправда. Я люблю мамині пісні. Не знаю, чому я так вирішив. Люблю, і все…
Люблю Десну… Так приємно мріяти під її заколисуючу мелодію… Але…
Треба вчитись. Неука (дивно, що я зробив таку помилку, але вирішив не виправляти, бо то було для мене тодішнього дійсно так) давалася важко без української…
Далі швидка зміна картин: мені не страшно, але кулі так і намагаються вхопити мою душу, - війна; темна кімната, холодно й гнітюче - в’язниця; приниження; зміна посад, а потім осліплююче-білий папір з карикатурами, а під ними підпис: «Сашко». Сашко?
Люблю кіно. Ніколи не розумів: чому.
Схилився над курганом папірців. (Курган? Курган, бо там поховані мої думки. Але не назавжди…).
Я маю звітувати перед ним… Маю виконувати кожну вказівку, а він змішує мене з багном, примушуючи його їсти… Він – ворон…
Наступні три сни
Покінчено з я-першим (у мене немає серця)…
Я-другий любив його. Отого кремезного чоловіка з ніжними очима. Але чомусь його відібрали у мене. Потім я любив її. Але вона стала пестити мене все рідше, а потім зовсім припинила. Залишились лише старечі, співчутливі очі…
Хотів вчитись. Потім довго писав те страшне слово «Революція». «Проекція мого батька» (так чомусь назвав вітчима) навчила мене читати… Німецькою…
Я був птахом у минулому житті…
Мріяв літати…
Години, роки життя у пришвидшеному темпі. Важко працюю, вчусь…
Страшний головний біль – «мертва петля».
Арешт… Десять років… Вісім… І весь цей час болюче «чому» у голові…
Пишу листи йому… Ворону…
Створив залізного птаха – короля неба…
«Цілком таємно».
Останні декілька снів
(Вже не пам’ятаю, скільки їх було. Але це не дуже важливо для мене. А крім мене це нікому не потрібно).
Покінчено з я-другим (у мене немає мозку)…
Я-третій кохався у степу. Захопливо запам’ятовував велетня-діда…
Часто хворів. Але досі не жалкую… Саме тоді пізнав аромат напою «Сонце-море-радість».
Дуже довго, пам’ятаючи той присмак, мріяв повторити наше знайомство.
Я вчився, мріючи, працював.
Люто ненавидів криваві руки війни…
І перетворив своє слово на найстрашнішу зброю. Я нищив їх тисячами… Нехай палають у вогні моєї ненависті!
Я створюю на сторінках дивний світ... (Захопливо, чаруюче)… Але ворон нещадно заливає усе чорнилом свого крила…
Покінчено з я-третім (у мене немає тіла)…
П’ятниця
То це все, чого ти хотів?
Позбавити мене мого єства? Ворон…
Я знаю, хто вони…
Хто…