Спрага
А ти стоїш один серед туману,
Між тисяч постатей німих.
Та знаєш, то ніяка не омана,
То є ВОНА із снів твоїх страшних.
Ти намагався слово підкорити,
В кайдани закувати на папір.
- Та ти ж не вмієш спрагло говорити, -
Лунає се людський неситий звір.
Ти намагався фарби подолати,
Мольбертом зупинити їх потік.
- Цікаво, бо я бачу лише грати,
Ті грати, що зачинені навік.
Ти став, ти зупинився, мов в неволі
І невідомо, як ти Богу уклонивсь.
- Хотів, мабуть сказать "доволі",
Та музики сі ноти пролились...