11.01.2019 19:32
для всіх
245
    
  3 | 3  
 © Надія Крайнюк

На танці вона пішла вперше

На танці вона пішла вперше

На танці вона пішла вперше, навчаючись у десятому класі. Танцмайданчика в селі не було, і танці влаштовували в глядацькому залі клубу. Ряди, з’єднаних між собою, дерев’яних крісел виносили у фойє. Квиток коштував тридцять копійок. Танці були тільки в суботу.



Танцювали під музику, яку виконував духовий оркестр. Грали музиканти на сцені. Керівником і диригентом був старенький, низенький, товстенький, лисенький капельмейстер. Його лисину прикривало старанно зачесане, змащене бріоліном, волосся через тім’я від скроні до скроні. Цікаво, що одягнений він був завжди у фрак.



Капельмейстер стояв збоку оркестру, помахуючи своєю диригентською паличкою і повернувши голову до зали. Оркестранти зовсім не дивилися на нього. Вони існували самі по собі. Дідок, між іншим, уважно розглядав дівчат, які танцювали ближче до сцени.

В репертуарі було все: «На сопках Маньчжурии», «Амурские волны», «Синий платочек», «Прощание славянки» та інші.



Коли музиканти йшли на перерву, вмикали програвач.

Лунала вітчизняна естрадна музика. Згадайте чудову пісню А. Колкера «Задира-ветер». А якими популярними були пісні «Стоят девчонки…», «Лада» Вадима Мулермана, «Пингвины». Важко було встояти, коли звучали запальні танцювальні мелодії «Чёрный кот» (ВИА «Планета»), «Лучший город земли» у виконанні Мусліма Магомаева, «Солнцем опьянён» та інші. Під цю музику танцювали твіст. Пам’ятаєте у фільмах Данелії, Гайдая, Рязанова мали місце ці танці.



Згадуєте, як в «Кавказской пленнице» герой Моргунова вчить молодь танцювати твіст: "...сначала вы тушите окурок носком левой ноги, энергично вращая коленным суставом и перенося центр тяжести на правую ногу, затем переносите центр тяжести на левую и повторяете движение теперь уже правой ногой. При этом нужно наклоняться вперед и не следует слишком размахивать руками. В движении рук должна присутствовать некоторая сдержанность..."?



Дехто приносив з собою вінілові платівки із зарубіжною естрадною музикою. Тут було все: і шейк, і твіст, і рок-н-ролл… Починалися запальні танці: і чарльстон, і шиммі, і фокстрот, і танго! Їх танцювали всі, — і старі і молоді, під джаз в клубі чи вдома, в ресторані чи навіть в кінотеатрі. Не розбирались — що і звідки прийшло, танцювали і все тут. Намагалися боротися з цим, та нічого не виходило.



Хоч і писав Луначарський: "Я бачив танець чарльстон і вважаю його у вищій ступені гидким і шкідливим", — народ з ним не погоджувався.

Другий етап боротьби із західними танцями припав на шестидесяті роки. Боролись з фокстротом, боролись с чарльстоном, шиммі і танго, але… танці жили. Гедееровський танець "ліпсі" та фінська"лєтка-єнка"…



Починалося справжнє шоу! Біля сцени утворювалося коло, в центрі якого танцювали віртуози. Вони так витанцьовували, що й самому хотілося зробити те ж саме. Та боялися. Бо підходили міліціонери і виводили під «рученьки білі» порушників громадського правопорядку.



Мало того, на танцях у клубі чергували вчителі-предметники за спеціально складеним графіком. Учні завжди виставляли «смотрящего», і як тільки помічали сигнал, ховалися хто куди. Старшокласникам ходити на танці не дозволялося. Та її класний керівник Микола Трохимович з’являвся в залі зненацька.



Ніхто з них не знав, як він це робив, тому часто були спіймані на гарячому. Вони помічали його лише тоді, коли він, стоячи біля дверей, спрямовував на них свій погляд і, підкликаючи до себе вказівним пальцем, красномовно наказував підійти до нього. Потім (якщо це був хлопець) брав за вухо і безцеремонно виводив його із зали. З дівчатами він поводився більш галантно, пропонуючи їм першими пройти через двері.



Та час не стояв на місці. У багатьох вдома були програвачі, родіоли. А в 1963 році з’явився магнітофон «Весна». Це був портативний переносний апарат, який працював як від батарейок, так і від електромережі. Важив такий агрегат разом з батарейками 5, 5 кг. Коштував цей магнітофон 150 карбованців. На той час це були чималенькі гроші, і мало хто міг дозволити собі таку розкіш.



Звісно, клуби відставали від науково-технічного і культурного прогресу. Вони вже не могли задовольнити запити молоді. Юнаки і дівчата все рідше і рідше стали відвідувати клуб. Танці виникали стихійно прямо на вулицях біля чийого-небудь будинку. Хлопці відкривали вікна, ставили на них підсилювачі. Світла вистачало того, що падало з будинку, або ж іноді освітлювалося і подвір’я.



Танцювали прямо на зелених майданчиках біля будинку. Музика була переважно з репертуару зарубіжної естради. Тут ніхто нікому не заважав — всі танцювали як хотіли, і як уміли. Головне, ніхто нікого не боявся. Перевагами таких танців було й те, що гроші за квиток не треба було платити, класний керівник і міліція залишилися поза справами. Та ще й на свіжому повітрі. Коротше кажучи, самі плюси.



Такий "танцмайданчик" був недалеко від її будинку. Треба було тільки перебігти через ярочок і піднятися на паралельну вулицю.

Одного разу відправилася і вона зі своїми подругами на такі танці. Місячно. В нічному небі висіли, ніби казкові квіти, величезні зорі. Тепло.



Розривалися від музики динаміки. Спочатку хлопцям те сходило з рук. А трохи пізніше від сусідів почалися нарікання, що вони заважають усім відпочивати. Люди не могли повноцінно виспатися перед роботою. Адже, танці були майже щодня.



Побула вона там недовго. Зібралася йти додому. Підійшов до неї хлопець, який закінчив школу в минулому році і вже працював на заводі. Звали його Андрій.

— Людо, можна я проведу тебе?

— Та не треба мене проводжати! Ти ж знаєш, що мені йти зовсім недалеко. Ярок перебігла, вже й вдома. Та й не по дорозі нам з тобою.



Але він все одно наполіг на своєму і вони пішли через ярок удвох. В руках Андрій ніс гітару, з якою ніколи не розлучався.

Стежинку було добре видно. Ось і її улюблена верба, біля якої вона часто готувалася до екзаменів, щоб ніхто не заважав.

Андрій зупинився.

— Давай постоїмо тут. Чуєш? Це співають цвіркуни.



Дійсно, співали цвіркуни, наче заворожені шепотіли трави, щось промовляла верба, усміхався до них повний, ясний місяць. Небо чисте-чисте, і зірок на ньому було так багато, неначе їх взяв хтось і насіяв.

Раптом Андрій обняв Люду і міцно притис до себе. Вона відсахнулася:

— Ти що, з глузду з’їхав?

— Чому — з глузду? Не ламайся, як здобний пряник. І знову за своє.

— А як же Галя? — Їй було дуже неприємно, що хлопець її подруги почав залицятися до неї.

Андрій, не звертаючи уваги на слова Люди, знову силоміць притиснув її до себе.


В ту ж мить дівчина з усієї сили відіпхнула хлопця від себе і він, не втримавши рівноваги, впав прямо на свою гітару, яку приставив до верби... Почувся тріск… Жалібно востаннє «заспівали» струни і змовкли назавжди, бо гітара розкололася на дві частини…



Андрій очманіло дивився на неї, не одразу второпавши, що відбулося. Нарешті, він видавив з себе:

— Ти ненормальна?!! Що ти наробила? Ти мені за неї заплатиш!!! Дурочка!!!

Але вона вже не чула, що він їй кричав навздогін. Швиденько перетнула стежинку і через свій огород прибігла у двір.



Високо в небі аплодував і усміхався їй повний місяць, а зорі танцювали, ніби промовляючи: — Так йому й треба! Так йому й треба! В траві продовжували чарівно співати артисти-цвіркуни…


ЕПІЛОГ


Андрій незабаром одружився на сусідці-подрузі. Мали двох синів. Галя ніколи, навіть, не здогадувалася, що відбулося між Людою і Андрієм. Вже його давно немає в живих, але Люда ніколи не розповідала подрузі про цей випадок. Для чого? Адже, Андрій був її чоловіком, якого вона дуже любила. То ж хай це почуття залишиться нічим не заплямованим.


Листопад. 2015 рік

Світлина з інтернету



Смт Шевченкове, Листопад. 2015 рік

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.01.2019 19:52  Тетяна Белімова => © 

Важкі були часи, ідеологічно заангажовані... Напевно, не просто було жити, увесь час почуваючись "винним без вини".
Люда імпонує своєю шляхетною позицією. Думаю, Галя, якби знала, оцінила гречний учинок подруги))))

 13.01.2019 09:32  Каллистрат => © 

...А ведь это песня нашей молодости, которая сама по себе вызывает сильное ностальгическое чувство....


Да, если посмотреть, скорее послушать, так в дни нашей юности, пани Надия, были написаны наилучшие песни, полвека прошло, а их все слушают и наслаждаются.

А нынче что, вон пану Дзидзьо  опять морду начистили, может за "Сару", а, может и за внешность или несовпадение вкусов, кто эту молодёжь поймёт, если они живут в тяжёлом роке, это ж ни одни мозги не выдержат такого )))))

 12.01.2019 20:53  Каллистрат => © 

Кто тут малограмотный, что приклепался к слову "ностальгия"! Ну, я не понял:))))) Безродные космополиты, блин)))))
НОСТАЛЬГИЯ - это высокое и благородное чувство человека, а кто этого не понимает пусть слезает с дерева :)))))
Я на Вашей стороне пани Надия и нечего нам извиняться, и жили мы как жили, а идущие за нами пусть ещё поживут)))
Ладно, чтобы смягчить своё огорчение, послушаю-ка я "Ностальгию" в исполнении Далиды или Хулио Иглесиаса, это же мир людей )))

 12.01.2019 16:37  Каллистрат => © 

Хороший рассказ пани Надия! Спасибо!

Кстати, абзац о магнитофоне "Весна" напомнил, что и у меня есть некий опус о нём)))

Щас поищу и добавлю ещё и свои три копейки в копилку ностальгии :)))))

 12.01.2019 12:41  Анатолій Костенюк => © 

У школі – випускні у колі друзів,
чи офіцерські в селищах малих,
хоч танцмайданчики від нас пішли,
як молодість, лишилися в Союзі,

 12.01.2019 03:36  Борис Костинський => © 

Я пам`ятаю це оповідання по НеУПП. Здається, в тій версії Люда жахнула гітару Андрія об вербу... :-)))

Стосовно танців, то більшовики все їхнє правління робили людям всілякі складнощі. Починаючи, від перетворення селян на абсолютних кріпаків, гірших за тих, про котрих ще Кобзар писав у його віршах, і, закінчуючи, виведенням молодиків з танців за вуха. Повністю злочинна система! Совок не тільки треба знищити шляхом декомунізації, а навіть ввести до Карного кодексу статтю, по котрій тих, хто публічно вихваляє КПРС та СРСР, треба засуджувати до виправних робіт в публічних місцях міст та сіл України! Жорстоко? Ні! Вкрай м`яко, маючи на увазі, ЩО конкретно було зроблено з українцями за роки панування комуни!

 12.01.2019 01:28  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Я Вам дуже дякую за приємний коментар. Та епоха, в якій нам випало жити, була особливою. А тепер ми знаємо, що повинні були жити інакше.
***Хай все буде добре. Бережіть себе!

 11.01.2019 21:18  Панін Олександр Мико... => © 

Ніби звичайна, але така тепла ностальгічна історія.