Норвезькому вовку
Недосяжне бажання - ця пташка, що гине в польоті.
Недолугий ескіз, домальований власним талантом.
Незакінчена пісня, на передостанній що ноті
Так раптово обірвана автором і музикантом.
Так втомився Атлант, і впустили знесилені плечі
Побудований власною кров`ю і силою Всесвіт.
Задзвеніла підлога уламками крізь порожнечу,
І почувся розлитого моря натужений плескіт.
Це і все. Закурю за півкроку до позначки "фініш".
Подивись мені в очі: вони не горять вже зеленим.
Вони вицвіли, й це вже ніяк і нічим не зупиниш.
Я давно вже готовий залишитись тут полоненим.
Подивись: ти не знаєш, яка там за ними руїна.
Це безплідна пустеля, вогнями обпалена пустка,
Це те місце, де кров, перегній і отрута зміїна
Закипають у венах і в серці збираються згустком.
Ти дивилась на мене, як дивиться місяць у воду -
Серед темряви ночі єдиним чаруючим сяйвом.
Поетичний контекст не псує прозаїчну природу.
Певно, вперше відчув себе в світі нітрохи не зайвим.
Я не знаю куди мені діти нестерпність провини.
А вона, як напалм, не чутлива до всіх апеляцій.
Нас зліпили із недосконалої матриці-глини
І закинули в пекло, де граємо роль декорацій.
Київ, 10.01.2019
