21.01.2019 22:23
З дозволу батьків18+
114 views
Rating 5 | 4 users
 © Надія

Це була любов

З вікна тролейбуса вона побачила море. Наразі воно було спокійним. Небо синє-синє і на ньому — жодної хмарини. Марися не вперше приїжджає сюди і все одно радіє морю, наче маленька дівчинка.

До зупинки залишається зовсім мало. А там по стежинці спуститися донизу найкоротшим шляхом і вона буде у Гурзуфі.

Збиралася їхати з чоловіком, та щось не склалося. Терміново викликали на роботу. Тож поїхала сама. Запросила їх до себе на гостини подруга. Її донька вийшла заміж і жила тепер в Анапі. Крім дочки у неї більше нікого не було.

А ось і Оля, подруга, яка давно вже виглядає її. Обійми, поцілунки, жарти…

— Думала не діждуся! Як доїхала?

Вона схопила Марисини пакунки і попрямувала до під’їзду двоповерхового будинку ще радянських часів. Біля будинку майданчик, акуратно пофарбовані лави. Трохи далі вмуровані два металевих стовпчики з натягнутими струнами для білизни. По обидві сторони тротуару росли рівненько підстрижені кущики самшиту і лавровишні. Цвітуть олеандр і ленкоранські акації, вражаючи красою рожевих і білих запашних суцвіть.

За ленкоранськими акаціями моря звідси зовсім не видно, хоч будинок стоїть на горі.

Оля швидко поставила на стіл заздалегідь приготовлені страви. Спиртного не пили. Після обіду вирішили одразу ж піти до моря. Швиденько перевдяглися в купальники, схопили свої брилі, окуляри і попрямували на пляж.

— Сьогодні підемо на міський пляж. А завтра — на дикий. Там менше людей і вода набагато чистіша.

Після обіду, коли спадала спека, людей на пляжі завжди дуже багато. Не так просто знайти вільне місце. Побули наші героїні там недовго. Марися не засмагла, тому боялася сонячних опіків.

А ввечері вони досхочу наговорилися, насміялися. Після випитого вина хотілося співати. І вони затягли свою улюблену «Ромашки спятались…».

Наступного дня, як і домовлялись, після сніданку попрямували по вулиці Подвойського на дикий пляж, який розміщувався на території дитячого табору «Лазурный». Стежка до пляжу починалася від садиби, де колись жили Оліни батьки. По крутому спуску дуже обережно зійшли вниз до невеликої бухточки. А там!.. Там величезні камені різної форми і розміру, серед яких немало плоских, наче лежаки. Вода прозора, як сльоза. В ній можна було добре розглянути мешканців моря. Цей чудовий куточок відмежований праворуч величезною, сорокаметровою скелею Шаляпіна. У воді багато підводних каменів і скель. Тому треба бути обережним, особливо, коли накочується хвиля. Звідси відкривався чудовий вид на гору Аю-Даг. Марисі мимоволі згадалася картина мариніста Івана Айвазовського «Крымский вид. Аю-Даг».

Зліва добре було видно дитячий табір відпочинку Артек, декілька причалів. У морі навпроти Артеку височіли дві скелі-близнюки Адалари.

Людей мало. Переважно це були закохані парочки та коханці, а також любителі дайвінгу. Під самою скелею вони побачили чоловіка, який лежав на плоскому камені, прикривши обличчя рушником.

Марися і Оля знайшли собі місце, роздяглися, склали свої речі і пішли до води.

— Мені не віриться, що я купаюся в морі!

Оля засміялася.

— Я тут живу, а в морі купаюся рідко. Робота, та й ходити ні з ким. Добре, що зараз відпустка. Раніше ходила з сестрою, а тепер… нема її. Померла два роки тому. А вона ж була на три роки молодша мене…

— А її сім’я?

— Не було в неї сім’ї. Приїжджав сюди в Артек один московський композитор. Хотів забрати її в Москву. Коханкою… Вона відмовилася. Та так і залишилася сама. Думаю, що він любив її. А вона побоялася, не повірила в його почуття. Красунею була…

— Оля зітхнула і відвернулася. Марися розуміла, як важко подрузі говорити про це.

Настав час пік, коли температура повітря сягала не менше сорока градусів. Вирішили сховатися від цієї неймовірної спеки, а заодно і пообідати. Почали збиратися. Раптом Оля скрикнула. Виявилося, що вона підсковзнулася на мокрому круглому камені й підвернула ногу. Стати на неї Оля не могла. Марися допомогла їй присісти на кам’яну брилу і почала оглядати пошкоджене місце. Схоже було на вивих у гомілковостопному суглобі. Нога одразу набрякла і посиніла. Очевидно був ще й крововилив. Треба було хоча б накласти тугу пов’язку, щоб зафіксувати суглоб. Та під руками нічого не було. Марися зняла з себе хустину, якою жінки обв’язуються на пляжі, і туго перев’язала ногу. Але ще ж треба підніматися на круту гору.

І тут до них підійшов той чоловік, що загорав біля скелі.

— Потрібна допомога? — Жінки сказали йому, в чому справа.

— Зараз я вам допоможу. Тільки одягнуся.

Він обережно обхопив Олю за стан, Марися несла сумки і вони почали підніматися нагору. Зайшли у батьківський будиночок (квартиранти виселилися, а нових ще не було). Знайшли аптечку. Чоловік вправно забинтував ногу і сказав, що Олю треба відвезти до лікарні, тому що дійсно схоже на вивих. Так і зробили. Викликали «швидку допомогу».

Після обстежень і рентгену виявилося, що там не тільки вивих, а й перелом кісточки стопи. Тож лікар сказав, що треба накласти гіпс. Така неприємна історія.

Тепер Оля залишалася вдома. Марися ходила в крамницю, на ринок за продуктами. А Оля готувала їжу. І на дикий пляж Марися теж ходила сама.

Через два дні вона побачила того чоловіка, який допомагав їм з Олею. Жінка не знала, як його звати. Тоді було не до знайомства.

— Доброго дня! Як почувається Ваша подруга?

— Дякую. Сидить вдома. На стопу наклали гіпс щонайменше на чотири тижні.

— Мені подобається цей пляж, тільки тут дуже небезпечно. Давайте я Вам допоможу. — І він подав їй руку.

Від цього дотику ніби струм пронизав усе її тіло…

Чоловікові було років сорок п’ять. Середнього зросту, з гарною поставою, підстрижений за останньою модою він справляв приємне враження. В його зачісці пробивалася ледь помітна сивина. Та особливими у нього були карі очі, які світились лагідністю і добром.

Звали його Сергієм. Приїхав до своєї рідної тітки, якій зробили операцію. Вона вже вдома, але ще потребує допомоги. На роботі він взяв відпустку за свій рахунок.

Марися швидко відвела свій погляд в сторону. Чомусь їй здалося, що ця зустріч закінчиться якоюсь несподіванкою. Коли чоловік розмовляв з нею, у нього часто римувалися рядки і вона здогадалася, що він пише вірші. Попросила щось почитати. І він читав… А вона слухала, схиливши голову набік, зачаровано дивилася на цього талановитого поета.

На поетичних сайтах друкувався під псевдонімом «Серж». Він щодня приносив щось новеньке. Вона часто сміялася з його гострих гумористичних віршів. Так вони і проводили час, нікого не помічаючи навколо себе. Їм було дуже добре удвох.

Закінчувалася відпустка. Сергій першим сказав про це. Йому треба було їхати раніше. Відчували, що просто так не зможуть попрощатися. Щось дуже міцно тримало їх одне біля одного. Вона знала, що вже не зможе більше жити так, як раніше. Але у нього була дружина у Москві, діти. І в неї сім’я у Харкові. Довго мовчали, тримаючись за руки.

Сьогодні останній день вони проведуть разом. Сергій обняв її за плечі, пригорнув до себе і прошепотів: «Чому так пізно ми зустрілись з тобою? Чому?».

А Марися мовчала, бо в її голові були ті ж самі слова. Цю ніч вони провели на дикому пляжі.

— Я знайду тебе в соцмережах. Я обов’язково тебе знайду.

І дійсно, вони активно спілкувалися на теренах сайту «Одноклассники». Вона часто викладала свої світлини, а він писав їй красномовні компліменти і всім було зрозуміло, що вони знайомі не тільки віртуально. Іноді, жартуючи під час листування, вони користувалися молодіжним сленгом. Одна знайома Марисі, колишня колега по роботі, яку звали Катериною, зробила Сергію зауваження про те, що він робить неприпустимі помилки. Він відповів, що мову знає досконало. А це просто жарт. Та тільки після цього писати почав грамотно. Тепер колега Марисі потрапила в коло його друзів і він листувався також і з нею.

Минуло два роки. Почалася неоголошена російсько-українська війна. Сайт «Одноклассники» в Україні було заблоковано. Ні про Марисю, ні про Сергія Катя більше нічого не знала.

А влітку 2014 року вона побачила Марисю і… не впізнала її. Жінка дуже схудла, змарніла, ні з ким не спілкувалась, у неї з’явилися проблеми з психікою. Коли Катя запитала про Сергія, вона подивилася на неї порожніми очима і нічого не відповіла... Лікувалася та зрушень майже не було. Ніхто не здогадувався про причину таких розладів її здоров’я.

Одного разу Катерина зайшла на один з поетичних сайтів і випадково побачила вірші Сергія. Прочитала, написала рецензію, але відповіді не отримала. Здивувалась, адже він добре знав її аватарку. Це було у 2016 році. А пізніше, у 2018 році, вона знову зайшла на цей же сайт. Під одним із Серьожиних віршів побачила інформацію про те, що автор з псевдонімом «Серж» помер… від раку навесні 2014 року.

Вірш, під яким було це написано, називався «Поздравьте меня! Я влюбился!».

Ось тоді Катя все зрозуміла…



13. 12. 2018 рік

Світлина з інтернету. На світлині ліворуч — скеля Шаляпіна, а праворуч — дикий пляж

Смт Шевченкове 13. 12. 2018 рік




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.01.2019 21:00  © ... => Липа Ольга - Душа Українки 

Дякую, Олічко, за коментар. Так, історія і справді дуже сумна. Так воно буває в житті.
***Хай вам в усьому щастить!  

 22.01.2019 20:58  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую Вам, пані Тетянко, за коментар. Коли я взнала фінал цієї історії, мене це дуже вразило. Серце стислося від болю... Таке воно життя.  

 22.01.2019 16:25  Липа Ольга - Душа Ук... => © 

Дуже цікава історія... сум та печаль...
нибі минолого повз кохання... 

 22.01.2019 10:04  Тетяна Ільніцька => © 

Сумний без міри твір(((( У житті часто трапляється, що споріднені душі знаходяться надто пізно. А таке кохання, як Ви, пані Надіє, описали, трапляється дуже рідко, платонічне і самовіддане, воно дивує оточення. Важко збагнути людську душу, навіть у собі часом розібратися тяжко. Фінал Вашої оповіді приголомшив... 

 21.01.2019 23:15  © ... => Борис Костинський 

Правильно міркуєш, Борю. І я з тобою згодна цілком. На віку, як на довгій ниві. Всього можна очікувати...
Дякую!  

 21.01.2019 22:44  Борис Костинський => © 

Сумна історія. Життя - доволі важка річ. Всяко буває... 

Публікації автора Надія

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо