На цвинтарі
На цвинтарі тиша – тут люблять спокій,
Тут поспіху, гомону місця нема.
Хтось в парі, а хтось назавжди одинокий,
А в когось вже стерлись його імена.
Живуть тут лиш ворон столітній й сорока,
В зажурі схилились калини гілки,
Збираються спогади тут на толоку,
По світу розносять їх чорні граки.
Буває, прийде хтось і сяде на лавку,
Обійме, поплаче, здається, заснув.
А це лиш душа прийшла на здибанку
Зустріти чергову самотню весну.
Буває, хтось прийде поради просити,
Хтось просто пройде, немов не болить,
Хтось буде благати, хоч пізно, простити,
Та всім їм ще суджено довго прожить
Я тихо присяду край тебе, мій тату,
Роки пролетіли, а ти молодий.
Хотілось мені тебе обійняти,
Та все, що я можу, прибігти сюди.
Усе, що я можу, онуків привести,
Ти чуєш, як гарно співають пташки.
Вже другий десяток розміряли весни,
І стільки ж сюди я топчу моріжки
На цвинтарі тиша, вічність і тиша.
Сполохано вітер підносить слова:
-Чому ти пішов? Чому нас залишив?
І вмиє надгробок щира сльоза.