400...

з рубрики / циклу «Все і всі»

Ще бродять по небу безприв`язні, дикії хмари.

Ще поміж скелями Дніпро беззупинно тече.

А в серці моєму ізнов оселились примари,

і біль невимовний, і смуток тривожний пече.

Очей нігоянівських блиску не можна забути!

Не можна країну на зелень смердючу міняти!

Невже ви забули палаючі, чорні редути,

І вщерть переповнені битими дітьми палати?!

Невже мало крові за волю й свободу пролито?!

Чи може та кров вам неначе студена водиця?!

Невже в вашім серці навіки людину вже вбито,

Невже наша мова для тебе не твердая криця?!

Лягали під кулями наші найкращі солдати.

Ми з попелу наново армію склали свою.

Далеко не сотня, а тисячі втрачено, брате,

і дякую щиро, я тим, хто і досі в строю!

Прокиньтесь сердешні, благаю! Згадайте хто є ви!

Ви зрадою вб`єте мою наймилішу Вкраїну!

Невже задля зради на світ вас батьки породили?!

...сам незнаю де погину...сам не знаю де погину...