Частинка Раю

з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»

Крильцем чаєчка махнула –

Сорок років промайнуло!

Понад цим малим озерцем,

Що з дитинства в моїм серці,

Я сиджу… Шумить осока.

Очерет кругом високий.

Тут – коріння мого роду,

Розпросторилась Природа.

Геть заріс цей берег дикий:

Верби, ясени, осики…

Невпізнанно все змінилось –

Небо в хвильках розчинилось.

Розлилась зелена тиша,

Вітерець легенький дише.

Він нашіптує: ЛЮБИ…

Далину… І ці горби…

Бог сховався тут…

Чекає…

Тут – частинка

Твого Раю.

****

Драконячу страшну смердючу пельку

Поспробуй, роздери… Росте із неї

Сто тисяч змієнят… Шиплять, отруйні!

Отак і ти, о Неню, загубилась

Межи доріг… Не знаєш, як пройти.

Уся ворожа рать сичить-чатує…

Підступно жалить, цідить кров гарячу.

Всевишній – він далеко… Він не чує,

Як Україна стогне серед ночі.

Мій Боже, зглянься… Де кінець навалі?

Мамай приходив, далі – польська шляхта…

А нині – третя пошесть: КОМУНЯКИ.

Пророк сказав: УСЕ ПЕРЕЖИВЕМ.

Тож… Зупинися, враже… Йди до пекла!

Куточок Раю мого не займай.