Стара школа
Надія прокинулася та подивилась в дзеркало. Щось було не так. Звісно ж після солодкого сну, в рідному старому домі, обличчя трохи розплилося, але це швидко минеться. Проте є дещо інше. Зачіска! Точно! Вона ж так і не підстриглася. В місті - робота, клопоти. А тепер ось, приїхавши на тиждень у провінцію погостити до батьків, вона відчула, що темп життя сповільнився. Вистачало часу глянути на все під іншим кутом зору, в тому числі і на власну зовнішність.
Після сніданку Надя подумала, а чи не сходити до місцевої перукарні? Чом би й ні? Дівчина давно не була у таких закладах. Трохи забутий досвід: спілкування з місцевими, можливість заощадити. У дорогих міських салонах, звісно, красиво, але майстри там стрічаються теж далеко не найкращі. І хто його знає, може тут, у цьому майже селі працює такий собі перукар – «діамант».
Не кваплячись, Надія пройшла тісними вуличками приватного сектора, милуючисьвесняними квітами. Перукарня знаходилась на перехресті, поряд з магазинчиком та відділенням пошти. Зовні виглядала навіть респектабельно: яскраво пофарбовані стіни, вивіска з велетенськими ножицями.
«Діамантові» в перукарні виявилося років шістдесят, не менше, а швидше - більше. Він, точніше вона, стригла якось чолов’ягу під машинку. Надя привіталася з перукаркою, проте чи через її тихий голос, чи через вікове ослаблення слуху та не почула. Вимкнувши машинку стара пані суворо подивилася на Надю та повчально промовила: «Чемні люди вітаються, коли заходять!».
- Та я вже привіталася! – розгубилася відвідувачка.
Така зустріч віднадила б іншу гордовиту дівчину, але не м’яку від природу Надійку. До того ж у цієї старої тітки, тобто поважної жіночки, була на диво непогана зачіска – не традиційна для її віку «хімія», а модельна стрижка і досить красивий колір фарбованого волосся. Якщо вона так виглядає, то може й інших здатна привести у належний вигляд? Надя забула про народну мудрість щодо того, що в хороших майстрів завжди на голові безлад.
Чекаючи, поки обслугують чоловіка, Надія роздивлялася обстановку, зрідка поглядаючи на телевізор у кутку, де йшов серіал навпіл з рекламою. Стіни помаранчево-брудного відтінку, стіл та стілець – приміщення дихало мінімалізмом.
- То що Ви хочете? – нарешті спитала у неї літня перукарка, коли попередній клієнт пішов.
- Підстригтися. Не дуже коротко. Лишіть фасон як зараз, а отут трохи зробіть коротше, будь ласка, – і далі у цьому дусі продовжила пояснення дівчина.
Сідати у крісло чомусь було лячно, проте Надя сказала собі, що все через незвичку.
Стара почала енергійно працювати ножицями, а потім зупинилася і спитала:
- Де це Вас стригли в останнє?
- В місті.
- Так я і знала! Ці новачки нінащо не здатні. Дуже погано край зробили. Мабуть, ще й купу грошей їм виклали?
Надя нічого не відповіла, попередня стрижка їй подобалася і край теж.
- Стара школа занепадає, - продовжила свою думку майстриня. – Тепер так погано обслуговують, а грошей беруть багато. От щоб більше не стриглися в місті, а тільки до мене ходили!
На цю вимогу Надя теж нічого не відповіла, їй стало трохи смішно, та вона стрималася, а потім стало трохи сумно, бо пригадалися шкільні часи.
Дівчина поглядала на роботу: на голові у неї утворювалося щось дивне, мало схоже на колишню зачіску. Перукарка користувалася лише одними ножицями та двома затискачами. На ній брязкали прикраси з бурштину, чи то його імітація. Потім ця бабуся відклала ті інструменти, та не питаючи згоди у клієнтки, взяла машинку і почала голоти потилицю.
- Навіщо? – не втрималася Надя. – Я ж Вас не просила виголювати!
- Та чого Ви нервуєтеся?! Тут інакше не вийде. Вам ті неуки все так позаду зіпсували. До того ж тут так треба!
Надя хотіла раніше проекспериментувати з фігурним голінням, проте зовсім не зараз і не тут. Вона закусила губу.
Сеанс урвався досить неочікувано: представниця старої школи відклала машинку і сказала, що вже закінчила працювати.
- А хіба ви не будете сушити феном і обробляти засобом для укладки? – здивувалася Надя.
- У нас немає фена, – незворушно відказала жінка. – Засобів для укладки теж немає. Дивитися будете?
Перукарка піднесла невелике люстро позаду і Надя побачила, що зверху на маківці та скронях у неї утворилася така собі округла копичка волосся з абсолютно рівним краєм, а позаду було щось схоже на зад милого йоркширського тер’єра, що вирвався з рук грумера. Збагнула, що її підстригли… під «макітру». Малюнки з таким «дивом» перукарського мистецтва вона бачила у підручниках з етнографії. Зараз мода на все народне, це ясно, але ж так стригли лише парубків. Хоча, якщо добре подумати, то зараз гендерні рамки зникають і жінки часто запозичують щось чоловіче … Але ж не «під макітру»!!!
Надія ладна була заплакати. Проте її відволік наступний жест перукарки.
- Ось, візьміть, – та простягла дівчині клаптик паперу.
- Що це?
- Як що? Моя візитка. Не стрижіться більше у місті! Вони там нічого не вміють. Ходіть тільки до мене. Нас мало таких залишилося, хто ще належить до старої школи.
Надя роздивлялася папірець «у клітинку» із школярського зошиту, на якому від руки було написано «Людмила Михайлівна» та номер телефону.
Вийшовши з перукарні дівчина стрімголов побігла додому, щоб ніхто не побачив її у такому вигляді. А вдома мама акуратно підстригла її, старанно виправляючи те, що накоїла Людмила Михайлівна. Не дивлячись на відсутність фахової освіти, Надійчина мама добре впоралася. І вдвох з донькою вони обоє пораділи з того, що представників «старої школи» лишилося небагато.
