Ніч у місті
з рубрики / циклу «Таємнича ніч»
Така безсила, така тиха ніч.
Така, як шовк маленьких шовкопрядів.
Вона торкає пожовтілих віч
Ліхтариків, задимлених від чаду.
Подільську трубку курять труби міст,
Прикурюють від чорного хімпрому.
А ніч все лине, наче аметист,
Недовіряючи уже нікому.
Холодний сон вже смокче й Петербург,
І сфінкси сплять над річкою у мріях…
З старих книжок спартанський цар Лікург
Підпалить книгу влади і надії…
Бо Спарта теж розсипалась, як всі,
Не врятували влада і закони…
І тільки ніч на зорянім крилі
Листки гортає на старім пероні.
Прикурював холодний день від міст,
Які так само впали і згоріли.
А ніч, бездонна, наче аметист,
Жила. І з нею інші міста жили.
Ти знаєш, шовкопряди ще прядуть
Її крило, задимлене хімпромом.
А ліхтарі замучено сопуть,
Кожен – біля свого старого дому.
А труби, труби… Все ще дише дим,
І небо мучиться від нікотину…
А ніч все плине золотом під ним,
Крилом шовковим, чистим і невпинним.