Ніч у місті

з рубрики / циклу «Таємнича ніч»

Така безсила, така тиха ніч.

Така, як шовк маленьких шовкопрядів.

Вона торкає пожовтілих віч

Ліхтариків, задимлених від чаду.

Подільську трубку курять труби міст,

Прикурюють від чорного хімпрому.

А ніч все лине, наче аметист,

Недовіряючи уже нікому.

Холодний сон вже смокче й Петербург,

І сфінкси сплять над річкою у мріях…

З старих книжок спартанський цар Лікург

Підпалить книгу влади і надії…

Бо Спарта теж розсипалась, як всі,

Не врятували влада і закони…

І тільки ніч на зорянім крилі

Листки гортає на старім пероні.

Прикурював холодний день від міст,

Які так само впали і згоріли.

А ніч, бездонна, наче аметист,

Жила. І з нею інші міста жили.

Ти знаєш, шовкопряди ще прядуть

Її крило, задимлене хімпромом.

А ліхтарі замучено сопуть,

Кожен – біля свого старого дому.

А труби, труби… Все ще дише дим,

І небо мучиться від нікотину…

А ніч все плине золотом під ним,

Крилом шовковим, чистим і невпинним.