Косовиця
з рубрики / циклу «Діти твої, Україно.»
Небо падає, Світ- у друзкИ!
Гуркіт стоїть навколо...
Людоньки, де ж його взяти сил
На це стодесяте коло?
Через багнюку, тернові шипи,
Крізь осуд й не розуміння,
Усмішки в спину та стусани-
Вкотре нам шлях до прозріння.
Чуєш, сміються:Якась чудна!
/Дивно їм "ота мрія"/,
А ти триматимеш небо... так!
Бо ніхто інший не сміє.
Твоє обличча спаплюжив гнів,
Душу, скрутило болем.
А крила твої, вже давно в багні
І знов- триклятуще коло...
Є іще сотні таких як ти,
а, може, лиш одиниці-
Тих, хто знесилений, все ж трима,
Кому як тобі - не спиться.
Падає небо, оце так жнива!
Бачиш, у нас- косовиця.
Щедро вродила твоя земля,
Тих, кому "без різниці"...
01.01.2000
