30.06.2011 20:13
© Оля Стасюк
Моя Україна
з рубрики / циклу «Політичне»
Художник доторкнеться полотна,
Співак почне співати нову пісню.
Ти чашу ще не випила до дна.
А в тебе й в інших чаші – такі різні.
Ти плакала в колисці над дитям.
Чи знала. Що воно буде вбивати
Щастя братів? Не вір чужим словам.
Тобі – найважче, бо ти – його мати.
Ти виплекала не одне село.
Грудьми стояла не за одне місто.
Тоді ще легко жити всім було,
Доки не заварилось нове тісто…
Моя країно! Сонце у степу,
Стражденна і прекрасна Україно!
Тобі рядки на згадку я пишу
Про ще одну твою малу дитину.
Не буду я, як діти ті твої,
Які забули і країну. Й мову.
Я не забуду рідної землі
Й твоє стражденне виплакане слово.
Стоятиму за віру в майбуття,
В жаринці не гаситиму надії,
Не заберу щасливого життя
Ні в кого. Й не позбавлю мрії.
Моя країно! Зоряна краса
Поряд з тобою блякне тихо-тихо.
Хай новий день і ця нова роса
Не принесе від власних дітей лихо.
Не плач, прошу. Не бійся. Бо ще є
У тебе діти, що завжди з тобою.
І за усе, усе життя своє
Я постараюсь стати теж такою.
Ти плакала в колисці над дитям.
Тепер від справ його теж гірко плачеш.
Не знаєш вже. Чи й вірити словам
Дітей. Але пробачила й пробачиш.
Живи, прошу. Для вірних всіх сердець
Й життя не раз ще щастя подарує.
Я впевнена. Що люблячий Отець
Тебе від власних діток порятує.