Особливості освячення води в Лубнах
з рубрики / циклу «2020 рік»
Невеличка церква була оточена кільцем людей. Навіть двома. Перше, тісніше, створили люди, які стояли спинами до стін, майже впритул до них. Друге, більш просторе зовнішнє, що заповнювало простір аж до дороги, розташувалося метрів за три. Це для того, щоб батюшці зі свитою було вільно проходити та окроплювати прихожан святою водою.
Власне, справжні «прихожани» ще зранку слухали службу в церкві. Інші прийшли з конкретною метою: «освятити воду».
Принесені з дому «різнокаліберні» баночки і пляшки стояли на землі перед кожним в корзинках, пакетах, сумках, а то й просто на газетці.
Служба затягувалася, народ надворі нервово тупцював. Відсутність снігу і «хрещенських морозів» ще не означає автоматичне «тЕпло» тим, хто стоїть годину на асфальті, на одному місці.
Люди все підходили. Новоприбулі намагалися втиснутися з своїми баночками поближче. Ті, які прийшли давно і вже встигли змерзнути, стійко обороняли свої позиції.
- Куди ви претеся! Не бачите – я тут стою!
- Так це ж церква! Це ж не ваш двір! Бач яка!
- Нє, ну що за люди наглі пішли! Стоїть вона!
- Якісь такі люди озлоблені…
- Та не лайтеся. Ось тут баночку поставте, біля моєї. А самі – трохи збоку.
Зрештою, «трохи збоку» та «трохи ззаду» опиняються саме ті, хто погоджується дати місце чужим баночкам.
Частина новеньких вважає необхідним зайти до церкви, аби купити свічечку. Цим доводиться тяжче – вони мають пройти крізь чільне кільце людей і баночок з водою, нікого при цьому не пхнувши і не перекинувши нічию воду. Вдається не всім. Худо-бідно миряться, бо священик передбачливо поставив біля церкви велику каністру води, тож винуватець має змогу виправити завдану шкоду. Спереду церкви місця давно немає. Ті, що стоять за будівлею, час від часто висилають у розвідку своїх дітей. Ті весело пробігають між живими кільцями, виглядають - «а що тут робиться?», і біжать назад, «докладати обстановку» заднім рядам.
Нарешті з центрального входу з‘являється група півчих на чолі з батюшкою. Починається процедура освячення. Великим плюсом є те, що служба правиться українською мовою. Але насправді чують її тільки ті, що стоять близенько. Вузенька вуличка вздовж заставлена автомобілями. Деякі водії-чоловіки, слухняно доставивши дружину «святити воду», самі вирішили не мерзнути. Вони відсиджувалися в машинах, не вимикаючи двигуни. Роботу цих двигунів було чути набагато краще, ніж слова священика.
Тому більшість людей просто слухняно хрестилися вслід за іншими та нетерпляче чекали, коли ж, нарешті, закінчать співати та молитися, і почнуть кропити всіх водою.
Нарешті цей кульмінаційний момент настав.
Христос охрещається! – В річці Йордані!
Христос охрещається! – В річці Йордані!
Христос охрещається! – В річці Йордані!
Чи то слідуючи якимось прописаним правилам, а чи просто зробивши стратегічну помилку, батюшка почав з малого, внутрішнього кільця. Кожен, хто вже отримав свою дозу святої води межи очі та кілька її крапель в баночку, блаженно витирався, кидав пару купюр у скриньку дяку, який ішов слідом за священиком. І, певно, згадавши, як йому нІколи, поспішав прорватися крізь зовнішнє кільце вірян, які ще сумирно чекали своєї черги на долучення до ритуалу. Ясна річ, тим це не подобалося, і вони грудьми захищали свої позиції.
- Куди лізеш, сука! Тут нема проходу!
- Сам сука! А як мені вийти?
- Ну що за чоловіки пішли! Я думала, таких уже й немає!
- Люди, ну майте совість! Ну зачекайте хвилин п’ять, куди ви спішите!
Хтось повертається сумирно чекати, доки всі розійдуться, хтось шукає інший шлях, хтось іде напролом, щедро покриваючи матюками тих, що намагаються його не пропустити!
- Ну куди ти …. над водою … чоботами своїми … трясеш!
- Ой людоньки, та ради такого празника хоч не лайтеся!
- Та не лаятимешся тут! Саме бидло кругом!
Батюшка чесно й весело робив своє діло. Водою кропив щедро, чи не кожного окремо, з чистосердечними побажаннями здоров’я і щастя. Тож скоро черга дійшла до великого кола, і напруга відразу спала. Коло розірвалося, всі бажаючі легко могли вийти на простір, тож причин для сварки більше не було.
В церкві палахкотіли свічки, мерехтіли дощиком ялинки, і хор бабусь обнадійливо співав про небувалу «Нову радість».
Лубни, 19.01.2020
