Ода Україні
маленька поема
Заспів
Тихе сонечко зимове
Ходить в небі мармуровім...
Ходить низько, аж по краю,
За Дніпром відпочиває.
*
Сяєво зимове.
Сонце серед хмар...
То - Дніпровий чар.
Тиша вечорова.
За вікном - теплінь...
Зимонька-відлига...
Краєм - біла крига...
Далі - чорна тінь.
Де ти, красне літо,
квітами сповите?..
Свобода Твоєї Душі
Свободу своєї Душі бережи -
І буде усе на краще...
А дійдеш до краю - стій на межі,
Далі - болото пропаще.
Нехай не наступить нога на змію,
Котра під камінь забилась...
Запам`ятай: СВОБОДУ СВОЮ
Брехні не здавай на милість.
Не вір підступним, як жало, словам -
Серце власне послухай...
Воно допоможе відкинути СПАМ,
Що вклали тобі у вуха.
Дракона страшного в собі знайди -
І гострим мечем приборкай!
І - лише потому - живої води
Нап`єшся... Не бійся ОРКІВ.
Ті гноми паскудні - породження тьми,
Нічного мороку діти...
З бруду перлину свою підійми -
Станеш володарем Світу.
*
Вже й Дніпро не зеленіє, туманом повитий,
І дерева сплять, і трави... І птахи на вітах.
Де ж ти, зимо? Пташе білий
Понад снігом чистим?..
Хитрі ворони обсіли, мов недобрі вісті!
То - Австралія згоріла, то - літак зірвали...
Потерпає ненька мила, ворогові - мало??
Потерпає - не конає,
Бореться завзято...
І свої, й чужі шматують -
Душу хочуть взяти.
Але візьмуть шмат червивий чорної жадоби,
Тай пощезнуть, шолудиві... Ледарі, нероби!
Україні
Молися, Вкраїно,
Антихрист гряде!
Штрикають у спину і в груди...
Але - доживем... Аж до Божого Суду,
І - станемо поруч, як лава зійде.
Накриє вогнем загартовані душі -
Народяться ЗНОВУ... До Царствія рушать.
Воно - посередині, десь у глибинах...
Ні, рідна моя, ти ніколи не згинеш!
Біснується ворог, нечистий гуляє,
Але - надаремне... Себе він з`їдає.
Од страху - трясеться,
Тремтить од жадоби...
ВражИні не йметься:
НАРОД - то худоба??
І - звірі маленькі, беззахисні звірі,
Що спалено їх на догоду злій вірі!
Неправду хтось любить, брудні оборудки? -
Вкраїно, не бійся... Нема більше смутку.
Вже тільки прозріння
Тобі залишилось...
Все бачиш і знаєш,
УЖЕ - НАРОДИЛАСЬ.