Скажіть мені правду
У розкладі Лідії Петрівни було «вікно». Планувала перевірити зошити. Але вирішила переглянути підготовлені таблиці, перевірити роботу кадропроектора «Пеленг», кіноапарата «Україна». Переконалась, що заправлена саме та стрічка, яка необхідна завтра для відкритого уроку. Слайди вже підібрані і вставлені в магазин. Перед уроками вона завжди перевіряла всю підготовлену наочність, а перед відкритим уроком – тим паче. Урок в шостому класі. Тема: «Фотосинтез». Складність уроку полягала не стільки у матеріалі, який вивчався, скільки в методиці проведення уроку. Але, не зважаючи на це, вона любила цю тему. Діти із задоволенням і успішно засвоювали навчальний матеріал. Урок буде тільки завтра, а вона вже хвилювалась: «Як все пройде?». На уроці буде багато вчителів і методистів.
Починалась велика перерва. У двері постукали. Ввійшла Ліза, дівчинка з її класу. Лідія Петрівна ще вранці побачила, что Ліза чимось засмучена. Ця восьмикласниця була справжньою красунею: великі волошкові очі виділялись на її личку з правильними рисами обличчя, рівний носик, красива лінія губ, тоненькі, наче намальовані, брови, класичний овал обличчя і ніжно-матова шкіра. Чудова постава, красива хода, вишукані манери… Все це свідчило про її аристократичне, якщо можна так висловитися, походження.
Ліза дуже добре навчалася. Вона була талановитою – гарно співала і танцювала. Окрім того, вона мала неабиякі організаторські здібності.
— Лізо, у тебе щось трапилося?
Але дівчина, опустивши голову, мовчала. У повітрі повисла напружена тиша. Лідія Петрівна навіть розгубилась:
— Лізо, ти не захворіла?
— Дівчинка підвела голову. Два струмочки сліз стікали по її милому личку.
— Лідіє Петрівно! Скажіть, будь ласка, у мене батьки рідні чи ні? Скажіть мені, будь ласка!
Запитання пролунало, як грім серед ясного неба. Наставниця дружила з Світланою, мамою Лізи. Вона добре знала історію цієї сім’ї. Світлана рано залишилась вдовою. Її перший чоловік загинув разом із своїм другом в страшній автомобільній катастрофі. Вийшла заміж за вдівця Іллю Івановича. Працювала закрійницею в ательє. Ілля був начальником будівельної організації. Від першого шлюбу у Світлани дітей не було. А у Іллі Івановича після смерті дружини залишилась на руках півторарічна донька. Можна сказати, що ніхто не знав про те, що ця дівчинка — прийомна дочка. Ілля та його дружина дуже довго чекали цю дитинку (своїх дітей у них не було). Її біологічні батьки були освіченими, інтелігентними людьми. Загинули в авіакатастрофі. Дитину помістили в «Будинок малятка».І, нарешті, їм повідомили, що є дівчинка з чудовим родоводом. Маленьку дитинку удочерили. Та, на жаль, прийомна мама невдовзі померла. Третьою її мамою стала Світлана.
Світлана та Ілля дуже любили цю дівчинку. Завжди акуратно заплетені коси, дорогий і модний одяг. Ні в чому вони їй не відмовляли. І не зважаючи на це, Ліза не була егоїсткою. Вона була вихованою, люблячою донькою. І раптом ось таке… Лідія Петрівна відчула себе загнаною в куток. Цій дівчинці треба було щось відповідати на її запитання.
— Лізонько, дівчинко моя! Хто це тобі таке сказав?
А потім відбулося неочікуване. Ліза впала на коліна перед своєю наставницею, обхопила руками її ноги, притулилась до них і, ридаючи, почала просити:
— Лідіє Петрівно, дорогенька моя! Відчуваю, що Ви знаєте! Тільки Ви знаєте всю правду! Скажіть мені, будь ласка! Рідні вони мені чи ні?
— Лізо, чому у тебе з’явилась така думка? Вони ображають тебе? Не люблять?
— Ні! Ні! Не в цьому справа! Я хочу знати, хто мої справжні, біологічні батьки!
Вона присіла біля Лізи, обняла, притиснула до своїх грудей, наче маленьку дитинку. Деякий час мовчали. Потім жінка підвелася разом дівчиною і вони присіли біля столу . Лідія Петрівна взяла Лізу за руки:
— Лізо, послухай мене уважно. Ти вже доросла і повинна розуміти, що на світі багато недобрих людей, які заздрять іншим, успішним людям. Вони намагаються посіяти ворожнечу між людьми. Особливо в щасливих сім’ях, де панує лад і спокій. Твої тато і мама віддають тобі все, вони готові захистити тебе, навіть ціною власного життя. Згадай, коли ти хворіла, твій тато віддав свою кров, щоб врятувати тебе. Як же ти могла повірити цій брехні? Значить так. Ти у мене нічого не запитувала, я нічого не чула. Тепер заспокойся, випий водички. Ось, тримай яблуко з мого власного садка.
— Дякую! І у нас є такі точно… Пробачте мені… Я піду.
Ліза вийшла. Лідія Петрівна полегшено зітхнула і подумала:
— Це ж кому прийшло в голову сказати дівчинці, що в неї прийомні батьки? Якою треба бути жорстокою людиною! Для чого?
Епілог
Пройшло багато років. Ні Світлана, ні Ілля так нічого і не взнали про цю історію. Недавно Ілля помер… Ліза дуже плакала за батьком...
У неї вже давно є сім’я, але вона часто приходить до своєї мами…
28. 10. 2014 рік
Картинка з інтернету
Смт Шевченкове, 28. 10. 2014 рік
