04.03.2020 12:45
18+
38 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Влад Дяден

Чашка кави під час Апокаліпсису

 

У печері було сиро й напівтемно. Крізь єдиний невеличкий отвір, що правив і за двері, і за вікно та який був розміщений близько півтора метра над кам’яною підлогою, лилось червонувате світло. Печера мала форму невеликого опуклого чотирикутника з нерівними стінами, які плавно переходили у стелю. Також вона була невисокою: середня висота була метри два, якщо не більше. По середині «кімнати» лежав доволі потертий східний килим, на якому вже вицвіли візерунки . В одному з кутків, що був найближче до виходу, стояла міцна дерев’яна шафа, дуже пошарпана, в якої одна з дверцят висіла лише на одному завісі. Біля неї було причіплене велике побите дзеркало в рамі з темного дерева, що не давала побитому склу випасти назовні. Неподалік, займаючи півстіни, стояв довгий стіл, збитий власноручно з дошок, котрий правив і за письмовий, і за кухонний стіл, і за полицю для зберігання харчів та особистих речей, а біля нього стояло дві дерев’яні табуретки. Всю найменшу стіну, яка була навпроти входу, зайняв невеличкий стелаж, в якому знаходились різноманітні речі: рушниця, арбалет, стріли, кинджал, спис, декілька ножів і касок, шкіряне взуття, кухонний посуд, дві чи три пляшки з різноманітними настойками, вручну зроблена шляпа з шкіри невідомого звіра, десяток посудин з прихованим вмістом та бідний гардероб самітника. Біля третьої стіни знаходилась настилка з різноманітних трав і шкір, на котрій спав на боці чоловік, окутавшись у старе одіяло.  

Він розплющив одне око, а потім інше та обвів поглядом кімнату. Далі самітник розвернувся на спину й смачно позіхнув. Полежавши так декілька хвилин, чоловік легко підвівся та промовив до себе: 

– Ах! Як добре виспався! Люблю я ці вилазки з печери! Крім того, що якийсь харч знайдеш, ще такий міцний сон після цього бере! Дуже відмінно новий день починається!  

Чоловік взувся в легкі шкіряні мокасини, які стояли неподалік. Спав він одітим, тому, звісно, одяг на ньому не був першої свіжості. Сірі спортивні штани, заляпані брудом, вільно висіли на його ногах. Червона дірява сорочка в клітинку щільно облягала його м’язисті груди. Хоча в печері було спекотно, самітник накинув на себе ще фуфайку, але він знав, що температура в будь-який момент може різко опуститися до нуля.  

Чоловік підійшов до отвору й глянув спочатку на термометр, що висів поряд, а потім – назовні. Так, він не помилився: при ньому шкала за хвилину опустилася на одну поділку та продовжувала невпинно повзти вниз. Навіть небо з яскраво червоного почало потрохи набувати звичної нам блакитної барви. «При таких темпах настане полярна ніч, як минулого місяця. Потрібно буде надіти декілька шкіряних курток ради безпеки, – сказав собі подумки самітник, все ще невпинно дивлячись на небо. – Навіть у день видно, як шалено падають зірки, а що вже буде вночі! Так скоро жодної не залишиться». 

Чоловік перейшов усю кімнату та наблизився до стелажа. Він у тому гармидері щось довго шукав поглядом, поки його очі не помітили жадану річ – чайник. Вчора в одному з будинків покинутого міста самітник знайшов пакетик заварної кави, яку він не вживав ще з початку Апокаліпсису, тому чоловік хотів зробити все культурно, як у давні часи, а не так, як він завжди робив собі чай (просто кидав заварку в чашку з холодною водою, яку ставив над вогнем). Він вийняв його й поставив на стіл. Потім чоловік взяв якусь посудину, що стояла неподалік, та прямо з неї налив у чайник води, у якій були згустки якоїсь темної речовини. Самітник спохмурнів, глянувши на вміст чайника.  

– Знову пекельна смола! Ніяк її не уникнеш! – скрикнув з досадою чоловік. Він відійшов до шафи та відчинив її. Там був зроблений міні-вівтар: верхню частину шафи займали багато різних ікон, а в нижній частині, де було зроблено полиці, знаходились Біблії, хрести, засохлі трави, зачерствілі проскурки, сіль, мабуть, четвергова... Самітник взяв пучок солі, який кинув у чайник, відразу закривши його. Через хвильку він заглянув у середину та побачив чисту воду. Задоволений результатом, чоловік витягнув спиртівку, запалив її та поставив на неї чайник. 

Бах! Щось гучно впало, добряче сколихнувши землю. «Можливо, це черговий метеорит. Або знову якусь грішну душу випхали з Страшного суду», – подумав чоловік, сидячи на табуретці та очікуючи, коли почне кипіти вода.  

Нарешті чайник почав злегка шипіти. Самітник встав зі свого місця та пішов до стелажа. Там він довго копався, бо забув, де поклав пакетик кави. Поки чоловік її знайшов, чайник почав скажено свистіти. Знявши його зі спиртівки та погасивши вогонь, самітник приступив до чарування. Він поставив на стіл запліснявілий і брудний зелений пакетик та почав обережно його відкривати. Не зіпсувалась! У чоловіка аж камінь із душі спав. Тремтячою рукою він насипав у металеву кружку одну чайну ложку кави, а також добавив трохи цукру. Потім самітник залив усе це кип’ятком – і повітря наповнилось ароматом кави, від якої віяло минулим. Як колись було добре, не те що зараз... Усі, кого чоловік знав, загинули, лише він залишився... 

Самітник підсунув табуретку до отвору так, щоб добре було видно, що твориться ззовні, і зручно вмостився, взявши чашку паруючої кави. Небо за той час, коли він готував собі напій, стало ярко голубим, а термометра була уже нижче п’яти градусів. Було вже доволі холодно...  

– Привіт! Дозволиш мені сховатись у твоїм помешканні? – вигукнула, показавшись у проході, якась істота. Її губи були закривавлені, очі скажено блищало, а бліда й ніжна шкіра була брудна й у свіжих ранах. Золоті кучері істоти були розтріпані та почали набувати темної барви. Білий одяг був подертий та заляпаний брудом, а з ангельських крил, що виднілись у нього за спиною, почало опадати пір’я, оголюючи кістяк.  

«Грішний ангел, якого скинули з небес! Ось що впало! Дуже цікаво!» – подумав самітник і вголос відповів: 

– Якщо зможеш зайти, то ласкаво просимо!  

– У тому й проблема, що не можу! Викинь, будь ласка, ті свої святі речі, щоб я зміг зайти! – лукаво сказав колишній ангел.  

– Але ж це великий гріх! – відказав йому чоловік.  

– А хіба відмовляти нещасному не гріх? Крім того, я тебе обдарую усім, чого ти захочеш, якщо зробиш те, що я тобі сказав, - промовив ангел, криво посміхнувшись.  

Хвильку подумавши, самітник відповів: 

– Іди собі деінде! Є багато інших зручних схованок. Як кажуть, а точніше – казали, між двох бід вибирають менше. А свій гріх я буду палко відмолювати, – і додав, коли побачив, що колишній ангел хоче щось відповісти: – Нічого не кажи і не обіцяй, бо якщо я приймаю рішення, то воно остаточне. Тому краще не трать даремно дорогоцінний час, за який міг би знайти собі сховок. Ось тобі моя порада!  

Лице ангела зникло з отвору. Почулись кроки й бурчання, які кудись віддалялись. А чоловік уже допив свою чашку кави, першу, відколи почався Апокаліпсис.  


 

Чоловік відклав брудну чашку убік та надягнув на себе дві шкіряні куртки, бо стовпчик термометра був уже нижче нуля й легенький мороз проникнув у печеру. «Треба перекусити перед тим, як вийти назовні на пошуки сухостою», - подумав самітник, стоячи на місці й роздивляючись свій бідний запас харчів, котрий складався з кількох роздутих консервних банок, десятка пластикових упаковок, написи на яких уже давно вицвіли, тому можна було лише здогадуватись про їхній вміст, та пари невеличких корінців. Так, дуже бідний набір, але більшого самітник не міг знайти, бо більшість продуктів або погнили та зіпсувались, або були прокляті демонами. Та й то не гарантія, що їжа в упаковках буде ціла. Він на це мало надіявся, бо по своєму досвіду знав, що майже всі з них зіпсовані, однак продовжував їх збирати, адже деколи можна натрапити на дещо справді їстівне або поживне, наприклад, на каву.  

Похитавши головою, чоловік дістав з-під стола щось, запаковане в старі пожовтілі газети. Хвильку повагавшись, він розгорнув пакунок і дістав звідти щура, який вже був розібраний, тобто був без шкіри, голови, хвоста та внутрішніх органів. Можливо, вам це видаватиметься диким, але вже на той час майже всі тварини вимерли, і якщо вам захотілось би м’яса, вам залишилось би тільки ловити щурів, чисельність яких також, попри їхню живучість, почала стрімко зменшуватися. А в покинутих будинках м’ясо через різкі зміни температури давно згнило, тому заради порції протеїну й життя потрібно було ловити цих бридких створінь. 

Чоловік дістав зі стелажа каструлю й поставив її на незапалену спиртівку, а потім, взявши ножа, розрізав тушку навпіл. Одну частину м’яса він нарізав маленькими кубиками та кинув у каструлю, решту заховав назад у газету й поклав на попереднє місце. Після цього самітник дрібно нарізав один із коренів, який відправив також до каструлі, і приступив відкривати пластикові пакунки, не дуже надіючись щось знайти. Але з п’ятого відкритого ним пакета війнуло ароматом спецій. Приправа!  

– Та сьогодні супер щасливий день! Ще й приправа якраз знайшлась для м’яса! Ну, удача в мене сьогодні розігралась! – скрикнув від радості чоловік. Він зараз же добавив добряче приправи до м’яса та залив уміст каструлі водою з чайника, що вже була чиста від пекельної смоли. Нарешті самітник запалив вогонь у спиртівці, і м’ясо почало потихеньку варитись. Водою, що ще залишилась у чайнику, він вимив брудну чашку та поставив її неподалік, сподіваючись потім випити ще кави. 

Стук-стук... Щось почало падати надворі, наче дощ, але значно гучніше. Чоловік підійшов до отвору, зазирнув спочатку на термометр, а потім – на те, що твориться ззовні. Так, він не помилився: надворі йшов метеоритний дощ, тільки падаючі камені не палали ярким вогнем, а були вкриті міцним шаром криги. «Добряче продірявить землю сьогодні. Щоб тільки моя печера не завалилась», – почав хвилюватись самітник. Він швидкою ходою кружляв по кімнаті та про щось панічно думав. Його роздуми перервало кипіння каструлі. 

Чоловік підійшов до спиртівки й перевірив, на скільки готове м’ясо. Залишилось ще трохи. Він простояв декілька хвилин над каструлею, очікуючи, коли буде готова страва. Коли самітник остаточно переконався, що м’ясо дійшло потрібної кондиції, він погасив вогонь і зняв каструлю зі спиртівки, зливши в якусь пощерблену посудину всю воду. Взявши ножа й вилку, самітник приступив до трапези. 


 

Достатньо наситившись і прибравши після себе, чоловік виглянув назовні. Метеоритний дощ уже припинився, небо було яскраво-синє, а зорепад став більш скаженим. «Температура почала повільніше падати. Лише десять градусів морозу. Можливо, цього разу дійде до двадцяти, не більше, але все одно потрібно розкласти вогонь, бо я такими темпами заклякну», – роздумував самітник. Він підійшов до стелажа та взяв там сокиру й арбалета з декількома стрілами, а з шафи вийняв невеличкий дерев’яний хрест. Усі ці речі чоловік склав у полотняний воєнний рюкзак, а також на всяк випадок прихопив з собою маленького кишенькового ліхтарика. 

Остаточно зібравшись, самітник сперся ліктями в отвір та почав вилізати назовні. Коли ліва нога остаточно вислизнула з приємної темряви печери й стала надійно на тверде, чоловік підвівся і став розглядати навколишній простір. Небо вже значно потемніло, і коли б не зорі, які шаленим потоком сипались з неба, воно було б дуже схожим до нічного. Високо над небом стояв великий повний місяць, котрий був кривавої барви, а на ньому був темний силует лежачого демона, з грудей якого стримів довгий меч. Це був сам Люцифер, що його ще на початку Апокаліпсису смертельно поранив архангел Михаїл, але він і досі був живий, тільки деколи піднімає голову або руку та пробує вийняти меч, але той його обпікає та ранить ще більше, і тому Сатана кричить від смертельного болю. Той крик чути скрізь, де б ти не був, і від нього в тебе пробігають мурашки по тілу. І коли король пекла сконає й завершиться його кара за гріхи, тоді на землю прийде такий бажаний рай... 

Скраю горизонту виднілось велике полярне сяйво. Але самітник знав, наскільки воно незвичайне, адже це явище позбулось своєї колишньої природи: сяйво складалось з янголів, які звертались до живих людей, щоб вони не втрачали своєї віри та не впадали у відчай, бо скоро прийде Царство Боже. Часто їхній спів рятував його від безодні безнадії, у котру він потрапляв на початку Апокаліпсису, але чоловік уже давно знайшов у собі потрібні сили, щоб перебороти відчай, бачити скрізь добре та очікувати такого бажаного кінця. 

«Треба поспішили з пошуком дров для вогнища, тому що мені так хочеться послухати цих маленьких янголів! Це єдина музика, яку тепер можна почути!» – підмітив собі у голові самітник і відвернув свій погляд на пустелю, на яку перетворилась планета. Скрізь, куди не глянеш, дюни з піску, пилюки та попелу. Де-не-де вдалині виднілись дахи будинків, які були повністю або частково поховані в дюнах. Крізь пісок деколи продирались верхи обпалених дерев, без листя, лише кістяки. Не було ні трави, ні кущів, ні моху, навіть лишайники кудись зникли. І ви б не помітили жодної живої та зеленої рослини, а що вже говорити про тварин! Ніхто з них не покажеться тобі перед очима, бо бояться бути з’їденими. Єдине, що рухалося в пустелі, була сама пустеля. 

Самітник підійшов до найближчого кістяка дерева, що стояло за метрів п’ятсот. Він не боявся новоспеченого демона, який недавно впав із небес, адже при ньому був хрест, якого чорти, як вогню, бояться. Крім того, від початку Апокаліпсису їхня колишня сміливість зникла й вони забули зовсім про людину, звертались до неї та намагалися обдурити її лише в тому випадку, коли їм це було потрібно, а саме – коли був якийсь сховок. Кого ж вони так боялися? Архангелів. Після Люцифера вони пішли війною на демонів та вступили прямо до пекла. Там слуги небес розбили пекельне військо й знищили добру половину жителів нижнього царства. Решта розбіглась по світу, але їхні сили згасали в міру того, як слабішав Сатана, а в той час архангели ставали могутнішими й тому завжди знали, де знаходилися втікачі, на яких вони полювали. Ця гра в хованки на погляд сторонньої особи так безглуздо виглядала, адже її результат був відомий наперед, проте демони до останнього вірили в непереможність свого володаря. Звісно, дехто розкаювався й добровільно здавався архангелам, які вели їх на суд Божий. 

Чоловік вийняв з рюкзака сокиру та приступив до діла. Зрубавши дерево додолу, він посунув його прямо до печери, адже воно було невисоким та обпаленим, що робило його значно легшим, ніж здавалося на перший погляд. Крім того, не доведеться ходити по сто разів туди й назад, щоб повністю пересунити сухостій поближче до печери. Самітник нарешті присунув свій вантаж майже до самого входу в печеру та, взявшись знову за сокиру, приступив рубати дрова для багаття. Обрубавши всі гілки й половину стовбура, він охайно склав дрова в два невеличкі рядки, а з дванадцяти полін зробив фігуру, подібну до конуса, що мала згодом стати багаттям. Вийнявши невеличкий кусок сухої тканини й два кременя, чоловік почав розводити вогонь. Декілька хвилин у нього нічого не виходило, але він продовжував, поки тканина не почала диміти. Після цього самітник почав роздмухувати вогонь, а коли з ганчірки здійнялось яскраве полум’я, він кинув її прямо на форму з дерева. Через хвильку там уже весело танцював невеликий вогонь. 


 

Чоловік присів на залишки від стовбура дерева та почав про щось похмуро роздумувати. Він поглянув на небо, проте таке бажане полярне сяйво було ще доволі далеко від нього. «Поки вони прилетять, я встигну зробити ще чашку кави. Тоді буду заразом слухати спів янголів і пити гарячий напій, сидячи біля багаття. Стане так неймовірно приємно на душі», – сказав собі подумки самітник і, довго не вагаючись, поліз назад у печеру, звідки вернувся з чайником, повним води, та з чашкою, в якій уже була чайна ложка кави і дві – цукру. 

Звідкись самітник витягнув камінь, формою та розміром подібний до взуттєвої коробки. Підкинувши трохи дров, він поставив його у центр полум’я, а на нього чайник. Відклавши чашку вбік, чоловік сів назад на стовбур та задивився на небо. Хоча там була моторошна картина, але очей від неї неможливо було відірвати. А звідти має прийти на землю царство вічного спокою... 

Самітник настільки захопився спогляданням неба та своїми думками, що не помітив, що хтось до нього наближався. Спочатку це була нечітка сіра пляма, яка швидко просувалася вперед, а потім, під’їхавши трохи ближче, можна було побачити, що це кінь і невідома істота, яка їде верхи.  

Чоловік помітив її лише тоді, коли та зупинилася прямо перед ним. «Смерть!» - промайнуло в його голові. Так, він вгадав. Це була справжня Смерть, один із чотирьох вершників Апокаліпсису, яких Бог призначив сіяти хаос у світі. Істота була закутана в чорний довгий каптур, який прикривав їй обличчя. Тіло її було обгорнуте в чорно-сірі тканини, які чимось були подібні до пишного плаття, проте їхні кінці розчинялись у повітрі, створюючи імлу. Ніг з-під цього одягу не було видно, проте кістляві руки були відкриті для чужого зору. Одна з них стискала віжок, а інша тримала косу, якою вона загрібала грішників. Її кінь був сірий, чимось подібний до привида, але, придивившись уважніше, ви могли б помітити, що де-не-де на його тілі було видно кістки. 

Зупинившись, Смерть обернула голову до самітника. Хоча її лице було закрите, але чоловік відчув холодний погляд, який втупився в нього. Від цього в нього пробігли мурашки по шкірі та, попри багаття, відчув могильну прохолоду. Обоє завмерли та не рухались, вивчаючи один одного, однак раптово Смерть смикнула за віжок і рушила далі, відвернувши голову від самітника. 

Враз чоловікові полегшало на душі зі зникненням тієї мари та напруженої атмосфери навколо неї. «Правду янголи казали у своїх піснях, що чотири вершники Апокаліпсису не чіпають праведників. Проте не знав, що їх відразу можна впізнати. Просто з першим поглядом у голові зринуло, що це Смерть. Цікаво, з іншими так само?» – роздумував собі в голові самітник. 

Чайник за цей час встиг закипіти, а янгольське полярне сяйво – наблизитися настільки, що можна було почути їхній спів. Наливши гарячої води в чашку й зробивши маленький ковток гарячої кави, чоловік почав слухати пісні, що склали для нього небеса. 




Самітник поставив порожню чашку на землю біля своїх ніг. Янголи уже відлетіли, залишивши його самого, а він продовжував сидіти біля багаття, заглибившись у свої думки. З місяця знову долинув пекельний крик болю. Кожного дня те саме, одна ніч не відрізняється нічим від іншої, а день – від дня. Майже все повторюється, можливо, лише з невеличкою зміною. Ніби механізм, що рухає час, забарахлив та прокручує знову й знову той самий фрагмент. А єство чоловіка так протестує проти одноманітності й прагне зміни... Щоб швидше все завершилось, принаймні, для нього! 

– Господь кличе вас на суд Божий! – кликнув до самітника серафим, який появився по ту сторону багаття. За його спиною було три пари великих білосніжних крил. Пишне кучеряве волосся спадало йому на плечі. А одежа... Вона була зіткана з чистого вогню, який не обпікав його шкіру, а м’яко обгортав її. В одній із рук він тримав золотими лещатами жарину. 

– Хіба все це вже закінчується? А як же інші? – спитав чоловік ангела, підходячи до нього. Серафим злегка притиснув до його вуст жарину та, огорнувши його одним своїм крилом, відповів: 

– Ви останній у цьому світі... А Люцифер доживає останні хвилини свого життя, – й вони розчинились у повітрі. З місяця пролунав сповнений болю передсмертний крик Сатани, а на місці, де ще декілька секунд назад стояв ангел, з’явилась біла камелія, а неподалік ще одна, і друга, третя... Нарешті на землю прийшов такий бажаний рай. 



29.02-04.03.2020

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.03.2020 08:09  Каранда Галина => © 

Мені сподобалося, як Ви дописали.
Взагалі - у вас цікаві ідеї, це найголовніше.
З Олександром я згодна щодо мови. Надто багато помилок, які не можна списати на "так і задумано для колориту". Найкраще - знайти грамотного товариша, що думає українською. І попросити його вичитувати ваші тексти, пояснюючи вам, що саме не так і чому. 

 05.03.2020 11:20  Світлана Рачинська => © 

Ще у попередніх творах автора спіткнулася, було, через "одіяло", але зупинила себе, бо не дуже гармонує, як на мене "ковдра"... Більше того, виправдала цією автентичною прямою мовою того єдиного, хто вижив. Мовлення дозволило ближче уявити героя, чим від дихав і жив, рівень його освіти, навіть, можливий соціальний статус у минулому. Ще з дитинства не любила слова "ковдра", як її тільки не називала, і укривалко, і одягальце :)
Цей твір гармонійний, він своєрідний, в нього особливе призначення, як на мене.
Взагалі, читаючи, все уявляла розповіддю від першого лиця, скажу навіть більше, мені бракувало того суржику, він в повноті зліпив би характер. :)
При всій повазі до Вас, поважне панство, картина і враження затьмарили усі шорсткості, тому - жодних скалок в очах - суцільні ВРАЖЕННЯ! :) 

 05.03.2020 09:54  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Буду знати))))) 

 05.03.2020 09:51  © ... => Шепітко Олександр 

Ого, дякую за сайт. Я знав, що є щось подібне з російською мовою, але що на українській... Це для мене новинка! Дуже здивували! Ще раз дякую! 

 05.03.2020 09:51  КАЛЛИСТРАТ => © 

"Просто я живу в такому регіоні, де говорять такою жахливою говіркою."


В литературе важно сохранять спокойствие)))


В советское время бдительных граждан учили, что, если человек и говорит и пишет правильно, значит он либо шпион, либо разведчик! )))

Следовательно в вашем регионе живут настоящие патриоты своего края, как хотят, так и говорят)))

 05.03.2020 08:51  Шепітко Олександр => © 

я теж в російськомовному середовищі живу, але намагаюся писати українською. Зараз є інтернет, тож було б лише бажання - сам також користуюся словником (бо думаю переважно російською), а ще є такі ресурси: - не все виправляють, але вказують на деякі помилки.
тому все у ваших руках.
Успіхів 

 05.03.2020 06:50  © ... => Шепітко Олександр 

Хотілося б писати українською, але щодо мови у мене є ціла історія... Просто я живу в такому регіоні, де говорять такою жахливою говіркою. Уявіть, як важко переключитись з розмовної на чисто українську мову. Навіть я сам знаю, що в оповіданні багато помилок, але їх важко помітити...

 04.03.2020 21:50  Шепітко Олександр => © 

Для початку хотілося поцікавитися, якою мовою пише автор - якщо суржиком, то питань більше немає, але якщо українською, то слід звернути увагу на "одіяло", "голубе" (небо), "одітим" (спав) та деякі інші слова.
Ще хотілося б, щоб прояснили, як це - "шкала за хвилину опустилася на одну поділку та продовжувала невпинно повзти вниз."?
"Можливо, вам це видаватиметься диким, але вже на той час.."- на мою думку ці слова в тексті зайві - якщо вже почали розповідати без пояснень, то так і слід продовжувати.
Ось тут неузгодженість у часі: " Це був сам Люцифер, що його... поранив архангел Михаїл, але він.. піднімає.. пробує.. обпікає..."
І це лише частина зауважень.
Отже, якщо прагнете розвиватися, як письменник, то ще є над чим працювати.
Успіхів. 

 04.03.2020 17:32  КАЛЛИСТРАТ => © 

"Колись, може, важче жилось, але стовідсотково цікавіше!"


Это да !)))))

Кто сейчас отличит трёхлинейную керосиновую лампу от двенадцатилинейной?))) Уходят эти люди....

Вспомнил ещё о Люцифере. У меня в рассказе "Саркофаг" он несколько в другой ипостаси )))

А профессор А.К. это реальный человек, преподаёт в Киевском политехе, правда с вымыслом, как говорится )))

 04.03.2020 15:39  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

А зараз віриш усьому, що пишуть у Вікіпедії, навіть не перевіривши... Колись, може, важче жилось, але стовідсотково цікавіше! 

 04.03.2020 15:30  КАЛЛИСТРАТ => © 

))))) !


Да СССР всегда был готов к ядерной войне, поэтому морозильники для армии строили  капитальные. Правда, сколько это всё стоило одному богу известно. Да, в общем-то всё потом и ушло вместе с эсэсэсэром.

А с Люцифером просто. Мне пришлось жить в докомпьютерную эпоху, поэтому у меня есть "Словарь античности", а сейчас и в Википедии можно почитать, правда там иногда тоже есть коньюнктурные редакции текстов, но это, когда знаешь)))

 04.03.2020 14:45  © ... => Світлана Рачинська 

Дякую за такий світлий коментар))) 

 04.03.2020 14:44  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Ого, щодо вашого раціону у військах я вам співчуваю. Знав, що в армії СРСР не все було гаразд, але не настільки.
На рахунок Люцифера і Сатани, я до сьогодні не міг розібратися в їхній різниці. Ви знаєте, чого тільки не показують у фільмах і серіалах! Ми навіть з сестрою сперечалися, чи це одна особа чи різні. Тепер я буду знати... Дякую за таку важливу інформацію! 

 04.03.2020 14:25  Світлана Рачинська => © 

Ожила кожна літера, кожна барва, кожен звук, кожен персонаж! Дуже сприйнятлива і важлива для мене тема. Думаю, екранізація такого Дива неабияк вплинула б на свідомість людей. Здавалося б, розкручена до дірок в Голлівуді тема апокаліпсису, а яке видиво! Це вже Вам, читачі та читалочки, далеко не фентезі ) Мега-враження, як на письменника початківця! :)

 04.03.2020 14:03  КАЛЛИСТРАТ => © 

+ )))
К слову )))
В 1986 году я был в "партизанах" и нас кормили мясом с окороков на которых стояли клейма 1969 года, так что щур мог быть вполне съедобным.
И, кстати, Советский Союз похвалялся тем, что у него на случай ядерной войны были продовольственные запасы на 243 (?) дня, против 45 дней в Америке. Правда никогда не уточняли для каких людей были эти запасы и где они хранились)))
Светоносного (Люцифера) церковники обратили в Сатану где-то уже в 16 веке, до этого он был вполне приличным ангелом, с целью хоть как-то удержать распустившийся после всяких реформаций народ, которому уже всё это осточертело и денег в церковь они нести не хотели)))
Не повезло древнему герою с новой религией )))