10.07.2011 11:55
© Оля Стасюк
Розмова з ніченькою
з рубрики / циклу «Таємнича ніч»
Так місячно і тепло під твоїм крилом.
Як жаль, моя ти нічко, що приходить ранок,
Приходить новий день, і твій серпанок
Чарує вже востаннє.
Спить нива.
Вона така тендітна й чорнобрива,
Така м’яка, щемка й холодно-біла.
О нічко! Ну чому ти посмутніла?
Що сталося? Хіба така біда,
Що прокидається на горах вже вода,
І ліс шумить, і гаснуть зорі,
Ростане місяць, стане тепло в горах?
Втомилася? Вночі ти нас колишеш,
Ледь вітром на пожовклі весни дишеш,
І не дрімаєш, хоч прозора тиша
Спить поряд.
Моя нічко чорноброва,
Чому така ти різнокольорова
В сумних тонах?
І зоряна діброва
Зашелестіла.
Хочеш іти знову?
Гаразд, іди. Лиш засинай тут, поряд.
Не йди до гір, не йди до того моря,
Засни у м’яті.
Тут, під вікном, в м’яті,
Дивися – тут її дуже багато.
Засни, моя ти нічко ніжна, ясна.
Солодких снів на новий день прекрасний.