Дід і "Хорзи"
Для розчарованих у віртуальності
Ну і витівки машинні!
Хоч і років з три,
У міському магазині
«Бонда» хоч бери.
А комп`ютер манить, манить
У шкідливий світ.
Він просочиться у мозок
Без дверей й воріт.
І як на нові ворота
Свій глядить баран,
І для гри (це ж не робота)
Знайдеться і пан.
Тут і подорож, і гори,
Шахи і моря,
Віртуальності тут – море,
Реалізм? – Нема…
Штани протирати будуть
Кілька поколінь
На новинці світу – «Хорзи»,
(англійською – кінь).
Як і більшість, мозку й сенсу,
По суті, нема.
Треба вибрати на смак свій
Якогось коня.
«Прокатати» перешкоди
(як у кожній грі)
І вернутись переможцем –
Тільки на коні.
Гонорові є мустанги
І нещасний цап…
(Ну, не цап… Якесь лошатко,
Заброда – арап).
Є мустанги – що за штука! –
Скинуть раза три.
Є,що здохне в півдорозі –
Що за лошаки?
І тоді вже – іди пішки,
Промотай півдня,
Та знайди собі в капусті
Нового коня.
Ще й застрелять по дорозі
Якісь втікачі…
Я ж то й кажу: сенсу – нулик,
А жертв – тисячі.
Як побачив гру цю нову
Дідуньо – козак,
То про це раллі в капусті
Висловився так:
«Не козацька це розвага –
Промотав півдня,
Й не побачив ти ні разу
Живого коня.
А як знайдеться розумний,
Який після гри
Скаже: «Вмію їздить!», скочить,
Тут йому й 03.
Їздить – й долі не навчишся!
І, хто робить так,
Скажу за всіх запорожців:
Той – ні, не козак!
А як шаблю, в поле чисте,
На коні скакать?
Хто йому буде в степу там
«Швидку» викликать?
Коні – живі й добрі друзі,
А не якась гра.
Хто сміється над козацтвом –
Недобра душа.
Але є в цій грі миршавій
Плюс – лише один.
Будь ти слабенький міщанин,
Чи козацький син,
Яку не візьмеш тварину,
Колір, себто масть,
То коняка копитами
По лобі не дасть.»
