Далекоглядки

з рубрики / циклу «Холодні жмутки»

Піду дивитися на ті далекоглядки

сред злата сонця й синяви степів.

Біленькі вітрила оперезалися, немов розлогі гілляки,

не спускались на мить за десятки років.

Гойдався той човник, неначе малятко,

сивий моряк, лаштував його шлях.

І на берегу радіє маленьке дитятко,

батечко повернувся зі служби на тих кораблях.

На плечах сплелися міцненькі обійми,

слізьми залилося старече лице.

Загорлало серце, немов оті сурми…

Щастя огортало, і врешті мовив слівце.

Повернутись додому, кошт вартував,

та задля родини своєї, життя б за неї віддав!

м. Вишгород, 26 грудня 2019 року