З надвечір"я в ніч...
за тим полем гладким як
видно море і хвилі,
видно лінію світлу -
сонце сховане там.
день звело за собою,
за край той заступило
і вляглося у хвилях,
в морі світлого сну.
а над лінію - хмари
пишуть в синьому небі
в розмах розчерком дивним
каламбури вітрів.
і від трав, і від квітів
сумний погляд пустельний,
тихі подихи поля
у ті дотепи хмар.
поля гладкість омрійна -
де у шумі прибою
якась стьожка, чи стрічка,
чи забутий кісник
у вітрах гомінливих
в зустріч тінню до сонця,
в зустріч морю і хвилям,
небу, хмарам устріч -
тінь спадає рухлива
на ті хвилі у морі
і змією до неба
аж сягає вона...
і серпанком вплелася
в гладкість поля розлого,
в сонні трави і квіти,
в тишу, в зорі, у ніч...