Доля студента
з рубрики / циклу «З гумором»
Мені сімнадцятий минало,
Я був студентом ПТУ.
Грошей як завжди не вистачало,
Тому я зараз це пишу.
Я хочу їсти, хочу спати,
Та треба сесію здавать.
Клітинки в зошиті як грати,
В цих гратах строк мені мотать.
Так хочеться пива та анекдота,
Та треба мені на парі сидіть.
А в обід покладу пирожок я до рота
І буду хімію зубрить.
Від писанини скрутило вже руку
І рябить у очах як сніг восени.
Не можу терпіти більш я цю муку.
Страждають студенти – країни сини.
Від отриманих знань мозок тисне на череп,
Росте інтелект, а кістки уже ні.
Навіть святий такі муки не стерпить,
Та хімію треба вчити мені.
Викладачі немов ті собаки,
Кричать та горланять постійно вони.
Не можна відбить їх питання-атаки,
Бо відповіді на жаль невідомі мені.
Немов на страті залік я здаю,
Я перед дошкою як на ешафоті.
З кишені шпору дістаю –
Не те списав на контрольній роботі.
Та все ж їм мене не зламати,
І до стипендії я дотягну.
Клітинки в зошиті як грати,
А я як вязень в цьому ПТУ.
