Шкода
Скільки раз я бачив як дзиґарок сповзає медовою караплею по стіні, спотворюючи розуміння і бачення, а дощ зависає нитками яких можна торкатися наче струн, а найтонші заплітати у коси. Тоді я шкодую, що не розумію упорядковувати музику, лише люблю її. Коли від любові терпнуть пальці на ногах, усе враз обривається, і краплі тарабанять по криші, а дзиґарок каже - пора набратись розуму, та він як свинцеві пластини. Ти не любила дощ, від того у тебе рак легенів, ти говорила як українське радіо, дез перестанку, монотонно і правильно, тепер мовчиш, метастази пішли у горло, яка ж то насолода слухати тишу і дощ. Я висилаю тобі гроші на картку. Лікуйся. Мені не шкода ні тебе, ні грошей, шкода, що не вмію розуміти музику.
