13.11.2020 00:56

для всіх

298

6 | 6

 © Каранда Галина

П’ятниця, 13-те

або як не зійти з розуму на хелловін

" - У вас є календарик на 2021 рік?
- Який, на хрен, 2021-й?!?!"

Так історично склалося, що коли в якомусь місяці п’ятниця припадає на 13-те число, то на мене нападає графоманський свербіж. Дуже вже мені кортить до цієї дати написати і видати на гора сяке-таке оповіданнячко, цій даті присвячене. Звичка. Традиція. Задавнена хвороба. Біс його знає, які мотиви мене спонукають це робити. Одним словом – хочеться. Тож щоразу, у четвер увечері, 12-го, я сідаю за комп’ютер, і з мене, як чортеня з табакерки, вискакує якийсь напівжартівливий жахастик.

Так от. Цього разу мій дивно влаштований мозок зіграв зі мною якийсь чи то тупий, чи то навпаки, гострий і єхидний жарт. Аж такий, що я взагалі засумнівалася в його, мозку, наявності. І задумалася, чи не пора вже мені носити в кишені клаптик паперу зі своїм іменем, адресою і номером телефону близьких, яким мене потрібно вручити, якщо я раптом заблукаю і забуду, хто я.

Як би його так розказати, щоб ні вас, ні себе не заплутати… Про те, що цього року у листопаді 13-те число припаде на п’ятницю, я пам’ятала ще з весни…

Ні. Не так треба почати. А отак: ішов 2020 рік. О. Так зрозуміліше буде. Відразу створюється відповідна атмосфера вселенського здвигу фаз. В принципі, на вказанні цього року будь-який жахастик можна закінчувати. І так всім вже страшно. Але я, все таки, докажу…

Так значить, про те, що цього року у листопаді 13-те число припаде на п’ятницю, я пам’ятала ще з весни. А саме з п’ятниці 13 березня, коли я писала оповідання про те, як варити і їсти суп із дикої летючої миші. Там йшлося про родину, що застрягла в карантині. Я, намагаючись уявити їхнє життя, заглянула трохи наперед. Цитую: «… йшов вже 246-й день карантину. І знову була вона, п’ятниця, 13-го. Тільки вже листопада. Міжнародний день сліпих.»

Це було перше посилання мого мозку. Він точно знав про листопад.

А ще – це вже друге посилання – мозок добре знав, що в Україні на останній тиждень жовтня припадають три ментально схожі події: переведення годинника, вибори і хелловін. Ну, це все приблизно одне і теж. Більше того, це приблизно те ж саме, що й будь-яка п’ятниця 13-го! Це дні, коли все працює не за правилами, організм введений в оману, великий ризик помилитися, і трохи страшно за майбутнє. Ну, ви мене зрозуміли.

Тож, повертаючись з роботи у четвер увечері, 29 жовтня 2020 року, я чітко розуміла, що, оскільки сьогодні четвер, вибори на минулих вихідних вже були, а найближчим часом знову має бути якась чортівня, то сьогодні ввечері я маю написати відповідне оповідання. На злобу дня, так би мовити. Про п’ятницю, 13-го. Просто МУШУ написати. І обов’язково сьогодні ввечері. Щоб встигнути до цієї самої п’ятниці, 13-го. Яка вже завтра.

Ви ж не збилися з логіки? Я – на той момент – ні. Я точно знала, що сьогодні 29 жовтня, бо я ж ішла з роботи, де на різних листах та документах неодноразово ставила цю дату. Також я прекрасно пам’ятала, що п’ятниця 13-го припадає на листопад. І що вона – прямо завтра. Бо сьогодні точно четвер, попереду якась чортівня, а значить завтра може бути тільки п’ятниця, 13-те. Далі думками в календар я не заглядала. Та думаю, що якби навіть заглянула, то це б мене не врятувало, бо там же ж поряд хелловін 31-го числа. Ну чи довго в 31 побачити 13 при такій бездоганно вибудованій логічній структурі?!

Збивало з толку мене тільки одне. Мені НЕ хотілося писати оповідання. Зовсім. З іншого боку – традиції мені теж не хотілося порушувати. Це ж не діло – порушувати свої ж придумані традиції. І так світ в тартарари летить, треба ж за щось триматися. Сяду й напишу! Але ж – не хочеться! Чудеса на віражах! Як так може бути – завжди ж у четвер 12-го на мене звалюється натхнення, а тут раптом – нема! Так… Стоп. З цього місця детальніше. Сьогодні не може бути 12-те, бо сьогодні точно 29-те… Жовтня. Тоді чому завтра 13-те, та ще й листопада??? Не знаю, але так наче має бути… В чому тут заковика? Уявлення не маю. Якби мені тоді хотілося писати, сіла б і написала б. Оповідання б називалося П’ятниця, 13-те, і під ним я б поставила таку ж дату… Врятувало тільки те, що не хотілося… І саме це стало першим кроком до прозріння…

Весь описаний ланцюжок міркувань я вже придумала для себе пізніше, намагаючись зрозуміти, як я так умудрилася перекрутити все у себе в голові. Задачі на логіку я любила завжди. Тому намагалася і тут хоч якось розкласти все на логічні полички. І всерйоз задумалася над штуками, які може витворити з нами власний мозок. Аж страшно стає. Тим більше, що навколо і без мене багато ідіотів, попереду ще півтора місяці погромного та лиховісного, пандемічно-карантинного високосного 2020-го року, а просто зараз вже Міжнародний день сліпих, та сама, трясця їй, п’ятниця, 13-го листопада. І це вже точно, бо цього разу писати мені таки хотілося!

Лубни, 13 листопада 2020 року, п`ятниця