Дарує осінь смуток

з рубрики / циклу «Пейзажна лірика»

На жаль, мене не любить літнє сонце,

Не знаю й досі, в чому завинила,

Тому милуюсь ним через віконце,

І не літають влітку мої крила…

Стосовно вітру – зовсім інша справа,

Йому радію завжди, як дитина,

В його обіймах - ніжна і ласкава,

Він теплий, ніби мамина хустина…

А дощ дарує свіжість, прохолоду,

Від нього оживає все довкілля,

Веселка визирає з небозводу,

Краплинки бісером вкривають гілля…

Здавалося б, нема причин для смутку,

Радій життю і сонцю усміхайся,

Залиш позаду пам`ять-незабудку,

Сміливо йди вперед, не озирайся!

Але реальність – це не сновидіння,

Ніякі ліки не загоять рани,

Дарує смуток нам пора осіння,

І виганяє душу із нірвани…

#Ольга_Шнуренко

м. Київ,