Старіє кохання.
Старіє кохання… мерзне…
В обіймах твоїх би зігрітись…
Боюся… Що з часом зчезне…
Ти смієшся: куди йому дітись!
Старіє… Частіш засинає…
Закриті очі… ледь дише…
Усе на світі минає…
Чи ж кохання світ цей залишить?
У шкарпетках в’язаних ноги,
Камізелька на згорблених плечах…
Вже не здатне дістатись й порогу.
То чи варто збиратись далече.
Але любить…чи не пам’ятає –
Без любові також можна жити…
По-старечому мудро чекає,
Бо в коханні не варто спішити…
На столі дотліває каганчик.
Заповзає темінь у хату.
Поряд мене присядь на ослінчик –
Будем двох любов воскрешати.