Сорочині вечорниці

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Серед зими сорока чорнокрила

Зі збираного з осені зерна

В гнізді своєму каші наварила –

Ох, апетитна вийшла! Ну й смачна!

Насипала собі чималу миску,

Багато ще й лишилось – днів на два.

Та раптом гілка тріснула десь близько,

Просунулась вухата голова…

Неждано знизу заєць куцохвостий

Не знати як на дерево заліз:

– Привіт, сороко! Мимохідь я в гості.

А що це в тебе пахне на весь ліс?!

Вмостився нишком, кашу наминає,

Вже з другою добавкою сидить.

Та ситне місце ще хтось не минає

І крилами в потемку лопотить.

Сова зненацька витріщила очі,

Зайшлась привітним голосом своїм:

– Уху! Уху! Тут каша проти ночі!

Немає миски? Й з горщика поїм.

Знов заєць суне миску підсипати,

Сорока ж лиш утерла піт крильми:

– Скінчилась каша, я лягаю спати.

Приходьте вже наступної зими.

Розходилися гості, вечоріло,

Завіяла пороша снігова

– Чого так мало каші наварила?

Сороці скрушно ухнула сова.