ви хотіли дощу?...
- ...ви хотіли дощу?... - начебто спитала із посміхом весна...і висипала дощ зі снігом...і без снігу...і розсміялася хрипло, простудною, зі свистом...розсміялася так, що аж захитались дерева у цю не то зливу, не то завірюху мокрого снігопаду...місто одразу стало іще бруднішим...у цій весняній стихії воно (місто) виглядало похмуро і навіть ворожо до людей, як до шкідливої комашні...воно виглядало комахоїдним...на деревах вже почали з"являтись бруньки, а береза приміряла сережки даровані весною, але... - крізь веселі дзвіночки пробудження природи прорвалася ця негода, що огорнула місто втраченого сенсу існування у депресивність...малолюдне, в холоді березневої днини воно чужорідне майже вбите лежало край розстріляного степу...навіть на мапах бандюків і кремлівських вбивць воно було непорозумінням, здивуванням... - невже там ще могло щось існувати?!...а воно існувало! як не дивно, під дією якихось весняних флюїдів оте, що знаходилось у цьому місті лизало п"ятки москаля-окупанта і освідчувалося йому у вірності і любові...- і, певне, з того лизання воно і жило...і до втрати свідомості (чи була у тих головах свідомість взагалі?... - велике питання...) кохало кремлівського єрепуда-пахана...не помічали, що руки йому по лікті у крові...але весна...весна - капризна пані! звіяла в одну мить відчуття безвиході, кепській настрій, пригніченість... - і засяяло сонце! засяяла дивовижна чарівна усмішка весни...сонячність крокує вже вулицями міста...холодно, але ж і сонячно як!!!...вбираю у себе сонячне світло, вдихаю небо і мрію із заплющеними очима...аби не бачити руїну людського розуму... - ...ви ж хотіли дощу... - пустотливо з лукавістю мовить наче весна...........
