Тетяна Чорновіл У ЧАРАХ ПІЗНЬОГО ДОЩУ
У чарах пізнього дощу,
Що стих у досвітку відра,
Принишкла осені пора
З нічного марева плачу.
В відро дощу на саме дно
Враз небо бовтнуло без дна,
І що таїть та глибина,
Збагнути, мабуть, не дано.
Та все ж загляну хоч разок
В тремтливу незбагнену глиб,
Відчую ароматний схлип
Осінніх яблучних казок,
У сні чи напівзабутті
Майну крайнеба навпрошки…
Хтось скаже: – Просто то листки
Опали й киснуть у воді.
13.11.2013 13:53 Тадм |
 такий легкий віршик. дуже сподобався. вдячна, що нагадали про існування слова бовтнути. воно таке чудове :) |
12.11.2013 22:34 Антоніна Грицаюк |
 Мелодійно, щиро! Але б в те відро замість листя кинути яблук - квашеним ціни не було б :) |
12.11.2013 22:06 Оля Стасюк |
 В останньому рядку спершу слово "опали" сприйняла як дорогоцінні камені, поки не помітила сполучник! круто! так теж можна! |
12.11.2013 02:14 Каранда Галина => © |
 співається.... |
11.11.2013 23:09 Тетяна Белімова => © |
 ми не скажемо))) фото таке гарне! кольорове))) а поезія незвичної форми))) |
11.11.2013 22:13 Деркач Олександр => © |
 Класно!!...а заключні рядки мені зараз якраз в тему))) у мене на робочому місці умивальник з пластикового бутля, і як не прикриваємо все одно листя попадає - я своїм колегам кажу тож класно - вода настояна на листі - корисно для шкіри))) |
11.11.2013 21:08 Світлана Рачинська => © |
 Просто краса!!! |