Хіть
Після прочитання твору Івана Мирного
Ти стоїш у в улюбленій позі,
я хитаюсь в магічному танці,
і лишити оце ми не в змозі,
ми заручники цЬОго, ми бранці.
Я стромляю, вганяю свій штик —
не зівай, щоб уникнуть удару!
Важко дихаю наче той бик,
від одвічного ритму угару.
Наша молодість вже відгуляла,
та наш вік ще не зовсім похилий,
ти із юності справу цю знала,
я до цього весь час повносилий.
Можна кинути все це до біса,
мабуть, це не на користь нам піде...
о, коли довгождана завіса
цьому акту, що равликом їде.
Дбаєм ми про продовження роду,
ми оце у генетиці маємо,
як нам жити без цього городу,
ми сьогодні картоплю копаємо.
